Літературний форум
Маркіян Лубківський
«Не можна допускати втягування українського суспільства в провокаційні дискусії»
Маркіян Лубківський належить до тих дипломатів, які одні з перших підтримали Помаранчеву революції. Тепер він вирішив із дипломатії перейти в публічну політику. І балотується до парламенту за списком Блоку «ПОРА» - ПРП».
- Цього року Україна відзначатиме 15-річчя незалежності. У нас є всі атрибути держави. Ми заслужено визнані в усьому світі. Цього досить чи все ж таки чогось не вистачає?
- На моє глибоке переконання, сьогодні Україна потребує системи суспільних цінностей, яка стала б єдиною для всіх людей, що проживають в Україні. Зрозуміло, що для створення такої системи, яка, будучи самобутньою, базувалася б на системі європейських цінностей, потрібен певний час. Для цього необхідно зробити ряд кроків. Перший крок у цьому напрямку зробив Президент України, який у своєму посланні до Верховної Ради запропонував суспільству розпочати спільну роботу з формування такої ціннісної системи. Сьогодні в Україні, на жаль, такої системи немає. Іноді створюється враження, що наша країна все ще живе радянським минулим. І при цьому ми прагнемо закласти й розвинути власні традиції.
- Ну добре, це, так би мовити, вступ. А чи є якась конкретика? Скажімо, перша п’ятирічка зі створення та впровадження такої системи...
- Думаю, що вести мову про якісь терміни дуже складно. Може йтися про відтинок часу від п’яти до десяти років. Цього часу визначеної й цільової роботи цілком би вистачило, щоб наблизитися до створення такої ціннісної системи. Багато чого робиться вже зараз, але все це не об’єднано єдиною державною політикою. Держава повинна перш за все самій собі відповісти на цілий ряд питань, що стосуються, скажімо, трактування історії, державних свят, мовного питання тощо. По-друге, потрібно навести лад у теле- та радіопросторі України. По-третє, треба дуже уважно проаналізувати громадську думку з багатьох питань, вивчити всі тенденції, що існують у суспільстві, і на основі цього аналізу запропонувати план дій. Силове й одномоментне нав’язування суспільству певних речей до добра не доведе.
- Тобто, перефразовуючи Хрущова, можна сказати, що нинішнє покоління ще зможе пожити за нової ціннісної системи?
- Думаю, що не тільки пожити, а й повною мірою скористатися нею. Тим паче що йдеться не про щось, нав’язане згори, а про певний продукт, створений як суспільством, так і державою. Цим, до речі, пояснюється й достатньо тривалий термін, про який я казав. У питаннях ідеології дрібниць не буває, тим більше коли йдеться про таку величезну державу, як Україна. Я переконаний, що навіть за наявності регіональної специфіки у цій складній мозаїці все одно можна знайти ту єдину систему, яка б задовольняла потреби всіх громадян України.
- Урешті-решт прийти, скажімо, до того, що в Штатах називається «великою американською мрією»?
- Приблизно так. Якщо говорити звичною мовою, то нам украй необхідно, щоб у будь-якому куточку країни було єдине сприйняття, наприклад, державних свят - від Дня незалежності до Різдва. Щоб було єдине розуміння й трактування української історії, незважаючи на те, що радянська ідеологія багато років нав’язувала нам меншовартість і другорядність. Але я переконаний, що коли цю роботу не почати вже сьогодні, то країна може загрузнути в штучних міжрегіональних сварках, піддатися впливу могутніших геополітичних сил, виявитися розбалансованою й уразливою перед загрозами, на які ми ще донедавна не зважали. А загроза вже самій незалежності держави, боротьба за яку не припинилася.
- Як нинішня передвиборна ситуація може вплинути на формування єдиної системи цінностей?
- Саме в передвиборний період з окремими політиками й партіями відбуваються всілякі метаморфози. Позиція таких партій сьогодні є ситуативною. Вони вдало грають на почуттях наших громадян, експлуатують мовну тему, питання інтеграції України в НАТО та ЄС, інші болючі проблеми. Тому дуже важливо, щоб держава залишалася принциповою та непорушною в цих питаннях, не вплутувалася сама й не допустила втягування українського суспільства у провокаційні дискусії. Нам треба спокійно провести вибори, вийшовши на більш-менш рівну ділянку розвитку держави.
- Так, але починаючи з 1991 року Україна є країною постійних виборів...
- Саме це й лякає. Що найстрашніше - ми в нових політичних реаліях знов опинилися в тій самій пастці, яка існувала за часів Кучми. Ми знову живемо від виборів до виборів. Нас оцінюють від виборів до виборів. Міжнародна спільнота не хоче ухвалювати щодо України ніяких серйозних рішень. Усі чекають: а як себе Україна покаже на наступних виборах. Це дуже небезпечна тенденція. Вона гальмує процес розвитку держави. З одного боку, ми прагнемо переконати наших зарубіжних колег у тому, що не потрібно зупиняти, скажімо, інтеграційні процеси України, але, з другого боку, ми повинні розуміти й їхні побоювання. У них немає остаточного розуміння того, куди наша держава рухатиметься після того, як зміниться політичний істеблішмент.
- Передвиборні програми 45 партій та блоків у питаннях єдності, спільних цінностей тощо практично єдині. Чи є якісь політичні сили або окремі політики, які можуть довести, що вони дійсно відрізняються від інших?
- Мені здається, що на звання такої сили може претендувати Громадянська партія «ПОРА» та виборчий Блок «ПОРА» - ПРП», який я маю честь представляти.
- Ну звісно. Було б дивно, якби ви зараз пропіарили конкурентів...
- «ПОРА» - це нова та здорова політична сила, не обтяжена ні політичними невдачами в минулому, ні звинуваченнями в корупції, ні нереалізованими обіцянками. Партія «Реформи і порядок», з якою «Пора» йде на вибори, є досвідченою політичною силою. Її представники вже перебували при владі, і не без успіху. Але основа нашого блоку - молодіжна. Це нове покоління українських політиків, яке сьогодні вперше пробує себе на великій політичній сцені. І для країни пряма вигода не тільки в тому, що ці люди прийдуть у владу, а й у тому, що вони приведуть туди собі подібних. У цьому й криється та перевага, яку несемо із собою ми.
- В одній з останніх програм «Свобода слова» йшлося про вплив Росії на ситуацію в Україні. Гості студії досить переконливо довели, що Росія активно втручається в наші внутрішні справи. Але чимало присутніх у залі (особливо молоді хлопці з Донецька) все одно заявляли про те, що Росія - то наше все. Як ви це можете пояснити?
- Відповідь на це питання лежить у кількох площинах. По-перше, не треба забувати про історичне минуле. І про недалеке зокрема. По-друге, попередня влада навмисно заморозила більшість проблем в українсько-російських відносинах, не завдаючи собі клопоту їх вирішувати. Тому багато наших співвітчизників важко сприймають перехід українсько-російської співпраці на прагматичну основу. І Росія їм у цьому «допомагає». Крім того, як мені здається, ми програємо інформаційно-ідеологічні війни. Кожного разу, коли виникають проблеми, чи то газова, чи м’ясо-молочна, чи навколо маяків, Росія пускає в хід дуже серйозні інформаційні важелі. Уключаються могутні сили, які грають на почуттях українців, особливо в східній та південній частині країни, де стосовно Росії мають традиційно теплі почуття. У цій ситуації перш за все потрібно мати власну сильну позицію в переговорному процесі.
- Добре, а дипломатія?
- Роль дипломатії саме й полягає у вирішуванні проблем такого плану, бажано на етапі їх виникнення. На основі діалогу, з участю експертів, без зайвої публічності.
- Тобто не ходити на прямі телевізійні ефіри, а працювати в кабінетах?
- Я думаю, що зайва публічність не завжди виправдана. Тим більше коли йдеться про болючі для суспільства питання, котрі можуть бути використані певними силами з метою його дестабілізації. До речі, наша політична сила розробляє концепцію, суть якої полягає в ініціативному врегулюванні всіх потенційно конфліктних питань із сусідніми з Україною державами. Ми хочемо представити її на розгляд Президентові України.
- Це що, робота на випередження?
- Саме так. Це те, чого нам часто бракує й від чого ми страждаємо. На наше глибоке переконання, ми маємо запропонувати нашим сусідам концепцію врегулювання всіх конфліктних ситуацій у відносинах із сусідніми державами.
- Тобто ви пропонуєте якусь форму превентивної конфліктології?
- Так, це превентивна дипломатія, або превентивна конфліктологія. Причому йдеться не тільки про конфлікти, а й про неврегульовані питання, які можуть перерости в конфлікт.
Розмовляв Андрій Капустін
Газета "Без цензури"
Газета "Без цензури"
