Голова Незалежної профспілки гірників України народний депутат-”бютівець” Михайло Волинець, 51 рік, вважає, що шахти приватизовувати не треба.

Що робить новий уряд задля реформування вугільної галузі?

— Поки що вдається вчасно виплачувати зарплатню, не допущено падіння виробітку вугілля, шахтарі не страйкують. Мінвуглепром розробив проект Концепції розвитку галузі до 2010 року. Однак це скоріше аналіз. Визначено пріоритети, але конкретно не розписано, що необхідно зробити для перебудови вугільної промисловості й задоволення потреб економіки країни в енергетичному і коксівному вугіллі. Тому прем’єр повторно поставила завдання доопрацювати концепцію. Втім, вона знову доробляється кулуарно, без широкого обговорення.

А що конкретно треба було б зробити?

— Насамперед слід підвищити престижність шахтарської праці. Сьогодні в галузі понад 60 відсотків працюючих — пенсійного віку. Особливо там, де дуже важкі умови роботи, слабка механізація процесів. Зарплата у шахтарів — низька. За січень по галузі в середньому вона становила 2739 гривень. Гірники, які працюють у приватних шахтах, отримали по 4239, на шахтах Мінвуглепрому — по 4068 гривень. Потрібно підвищити зарплату, щоб на шахти прийшла молодь.

Металургійні комбінати в Україні перебувають у приватних руках, а шахти — в державній власності. Держава дотувала видобуток вугілля, а його по дуже низьких цінах забирали олігархи. Взамін на шахти постачалося застаріле обладнання. Так грабували вугільну промисловість. Щоб цього не було, Тимошенко передбачає створити вугільні біржі й реалізовувати вугілля через аукціони.

Які запаси вугілля в Україні?

— 117 мільярдів тонн. Цього вистачить на 300–400 років.

В окремих районах Донецької та Луганської областей є запаси вугілля і потужні пласти близько до поверхні. Однак там не вели видобуток і не будували шахти. Їх можна спорудити протягом трьох-п’яти років, але потрібен приватний інвестор. Бо в держави не вистачить грошей, це розтягнеться на 20 років. Для будівництва шахти потрібно 5–7 мільярдів гривень. Зараз така сума виділяється на рік на підтримку всієї вугільної промисловості.

Споживачі скаржаться, що в останні роки якість вугілля погіршилася — воно майже не горить.

— Якщо 1946 року добуте вугілля мало зольність 17,5 відсотка, то торік — 42,5. Тобто в цьому вугіллі майже половина — негорючої маси, порожньої породи. Або породу домішують свідомо, або так організовано технологічний процес, що вона потрапляє в один бункер із вугіллям. Торік на електростанції перевезли 9 мільйонів тонн порожньої породи. Це корупційна схема. Адже на цю породу виділялися державні кошти, як на повноцінне вугілля. Але така суміш не горіла, отож на електростанціях використовували імпортні нафтопродукти й газ, щоб досягти потрібної теплотворності. Тому електроенергія була дорожчою. Однак ці гроші йшли не в кишені шахтарів. Збагатилися люди, які контролюють процеси й фінансові потоки у вугільній галузі.

Які іще корупційні схеми в ній діють?

— Існує до 10 тисяч нелегальних шахт, так званих ”копанок”. Їх організовують як окремі особи, так і кримінальні структури під прикриттям силових органів, мерів шахтарських міст і місцевих держадміністрацій за участю нинішніх генеральних директорів діючих шахт. Вугілля в ”копанках” знаходиться на невеликих глибинах. Не треба витрачатися на ліцензію, проведення геологорозвідувальних робіт, екологічні заходи, техніку безпеки тощо. Видобуток тут досить дешевий — до 100 гривень за тонну. Потім це вугілля з’являється на вторинному ринку. Його оприбутковують і проводять по документах як видобуте на державній шахті з глибини 500–1000 метрів. І витрати на нього буцімто складають 500 гривень на тонну. Потім до цього високоякісного продукту додають породу й відвантажують на теплові електростанції.

Компанії, які мають монополію на постачання матеріалів і гірничого обладнання, беруть стару техніку із закритих шахт, перефарбовують її і продають по майже світових цінах.

У хвостових водосховищах за радянські часи накопичилося сотні мільйонів тонн відходів від переробки вугілля. За допомогою нових технологій їх збагачують і поставляють на електростанції. Собівартість такого вугілля — копійки, а держава платить сотні гривень за кожну тонну.

Тобто через вугільну галузь створені серйозні схеми обкрадання держави і кожного громадянина України.

Чому останніми роками на шахтах гине багато людей?

— За травматизмом шахтарів у порівнянні з об’ємом видобутого вугілля Україна ділить перше місце у світі з Китаєм. Чому так зневажливо влада ставиться до шахтарів? Бо на Донбасі усі раби. Навіть ті, що займаються бізнесом. Вони ходять під Рінатом Ахметовим або його наглядачами. Вільний бізнес вести практично неможливо. А у вугільній галузі людина особливо безправна. Її можуть будь-якої миті викинути з роботи, а сім’ю переслідувати.

Чи слід приватизувати шахти?

— У Польщі з міркувань енергетичної безпеки країни 90 відсотків вугільних підприємств знаходяться у державній власності. А у нас кращі й рентабельніші шахти, на яких видобувається коксівне вугілля, вже приватизовані. Зараз 31 шахта перебуває у приватних руках або в оренді, а у державній власності — 138 шахт. Лише кілька з них незбиткові.

Там, де пограбували й закрили шахти, помирають і шахтарські міста. Сніжне, Шахтарськ, Стаханов, Брянка, Кіровськ — це вже зона стихійного соціального і екологічного лиха. Гроші, які виділяла держава на створення нових робочих місць, вкрали. І зробили це не в Києві, а в Донбасі. А потім крадії приходили до влади в столиці.