Ще з часів Гумбольдта, який казав, що мова – це об’єднана духовна енергія народу, учені переконані, що між світоглядом людини та її мовою існує прямий зв'язок. На підтвердження цього німецькі учені провели цікавий дослід.

Учасникам лінгвістичного експерименту показували відео. Наприклад, двоє жінок йдуть по доріжці або наближаються до будинку або заходять до нього. Що повинні зробити піддослідні, розповідає доктор Барбара Шмідтова, доцент німецької філології для іноземців Гейдельберзького університету:

«Загалом були показані 60 різних ситуацій із повсякденного життя. Головним в усіх кліпах було зображення руху. Завданням учасників експерименту було, подивитися на сцени та, поки ці сцени ще тривають, якомога швидше розповісти про те, що на них відбувається».

Піддослідним не сказали, що насправді було лише два види сцен: на одних люди або тварини йдуть, а на інших вони приходять до якогось пункту призначення. Учасники дослідження розмовляли сімома різними мовами і це, дивним чином, відбивалося в змісті їхніх описань, - каже доктор Шмідтова. Німецький хлопчик навіть засмутився: «Що ж мені казати? Я не знаю, куди ці вівці йдуть» Німці, чехи або нідерландці у 60 відсотках випадків називають кінцевий пункт або мету ще не завершеного руху. Араби – лише у 40 відсотках випадків. Очевидно, тут існує зв'язок із граматикою,- пояснює Шмідтова:

«Ці відмінності залежать від тих граматичних засобів, які є у розпорядженні мовців у їхній рідній мові. Тому німці, наприклад, відрізняються від англійців, тому що до свого вербального спілкування майже обов’язково включають цей кінцевий пункт.»

Німецькою навряд чи хтось скаже: «Дві жінки, що йдуть». Радше: «Там кудись йдуть дві жінки». Чи означає по-різному сказане учасниками експерименту, що вони по-різному сприймають показані їм сцени? Для цього у другому експерименті їх запитали, що вони можуть пригадати:

«Стало зрозумілим, що ті мови, де у вербалізації зображення з’являвся кінцевий пункт, значно краще відновлювали в пам’яті ці сцени. За п’ять хвилин після завершення першого експерименту. Тобто, ті ж німці знову були кращими в запам’ятовуванні, ніж англо- чи іспаномовні.»

Таким чином, рідна мова є своєрідним фільтром для сприйняття та мислення. При цьому, арабська, іспанська та англійська мови формують групу, яку цікавить більше процес та рух, а голландська, чеська та німецька звертають увагу на мету. Барбара Шмідтова, чешка за походженням, та її колеги зробили важливе відкриття. Воно ставить нові і нові запитання: Чи можна взагалі зрозуміти культуру народу, не дослідивши його мовних характеристик? Також цікаво, як вплине на національні особливості та стереотипи міжнародне поширення англійської мови?