Концепція національної інформаційної безпеки, писана Анатолієм Гриценком 2001 року, виглядає сучаснішою за нинішній витвір РНБОУ.

Відомо, куди веде дорога, встелена благими намірами. Ніхто не заперечує, що Раїса Богатирьова і члени РНБОУ мали лише найкращі наміри, розглядаючи на останньому засіданні 21 березня 2008 року питання про інформаційну безпеку країни. Але вийшло як завжди. І головна причина в тому, що вони не врахували один момент: захист інформаційної безпеки країни та відстоювання свободи слова – це дещо різні поняття, інколи навіть конфліктуючі. Завдання держави – зробити цей конфлікт мінімальним. Приблизно так, щоб і вівці цілі, і вовки ситі. Замість того і Президент, і РНБОУ своїми заявами викликали чергову хвилю критики та нерозуміння не тільки з боку політичних опонентів (Ганна Герман навіть побачила загрозу створення в Україні інформаційного гетто), але й із боку журналістської спільноти.

Чесно кажучи, спочатку в мене була ідея проаналізувати доповідь пані Богатирьової. Адже тема серйозна, а зауважень багато і як у журналіста, і як у громадянина. Але прочитавши опубліковану «Телекритикою» заяву прес-служби РНБОУ, я зрозуміла, що це буде лише даремним витрачанням часу. Чому, думаю, ви й самі зрозумієте, познайомившись із цим «витвором мистецтва».

Отже, дізнаємося ми із заяви, «держава за всі часи незалежності реально так і не виробила комплексу національного, цивілізаційного (виділення авт.) законодавства зі створення системи інформаційної безпеки». Напевне, подумала я, автор недоперечитав Гантинґтона, – правда, той писав про цивілізаційний вибір, про цивілізаційний порядок, про цивілізаційні конфлікти... Але щоб цивілізаційне законодавство... Це щось новеньке.

Читаємо далі. Нам повідомляють, що ця система інформаційної безпеки, створена на базі «цивілізаційного» законодавства, повинна вберегти нас від «загрозливої інформаційної інтервенції з боку інших держав». Формулювання майже з часів холодної війни. А ще я дізналася, що у нас певний «сегмент законодавчого поля рихлий», та ще й «пролобійований суб’єктами, зацікавленими в отриманні певних дивідендів». Ви тільки подумайте, як звучить – «рихлий пролобійований сегмент законодавчого поля». Навмисне не придумаєш.

Окрім того, ми дізнаємося, що держава «неефективно проводить координуючу, регулюючу і економічну політику на ринку інформаційних послуг». Більше того, вона «на мінімізованому рівні виступає замовником висвітлення своєї ж власної політики». А ще нас переконують у тому, що наших опонентів і конкурентів (тільки не зрозуміло, про кого мова) потрібно перетворити на «партнерів наших амбіцій». І насамкінець – фраза про «ліцензовані національні інтереси». Цікаво, де ж такі ліцензії видаються?

Це тільки побіжне прочитання цікавого повідомлення прес-служби РНБОУ. Щоб отримати повне задоволення, рекомендую прочитати текст в оригіналі. Цікаво, невже, щоб отримати в результаті засідання РНБОУ цей мовний шедевр, потрібно було залучати понад 20 різних державних установ та наукових інституцій, про які згадувала у своїй доповіді пані Богатирьова? Можливо, дешевше буде повиганяти зі своєї прес-служби усіх студентів-практикантів, якщо там такі є, а всіх інших змусити вчити мову, і не тільки українську, тут зі знанням однієї мови не розберешся.

P.S. Тепер про серйозне – тобто про інформаційну безпеку країни. Хочу нагадати, що це питання РНБОУ розглядала уже не раз, щоправда, при інших секретарях і ще при Кучмі. Тодішній президент у 2001 році видав указ «Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України». Згідно з цим указом, мали розробити Концепцію національної інформаційної політики та інформаційної безпеки України. Пройшли навіть парламентські слухання на цю тему, правда, ще до видання указу. І під час цих слухань Анатолій Гриценко, тоді ще від імені УЦЕПД ім. О. Разумкова як громадської організації, презентував депутатам проект такої Концепції. Кому цікаво, його і зараз можна знайти на сайті Центру. До речі, рекомендую прочитати цей документ нинішньому складу РНБОУ. Там, принаймні, таких «ляпів», як у заяві прес-служби, не було. Окрім того, навіть зараз, через шість років, цей проект виглядає сучаснішим за пропозиції, прописані в рішенні РНБОУ та озвучені трохи раніше в доповіді Богатирьової.

Від «ТК»: Ми готові опублікувати й інші думки з приводу доповіді Секретаря РНБОУ та проекту рішення Ради щодо інформаційної безпеки.