Нові передвиборчі перегони стартували давно. Це ні для кого не секрет. Пікантності додає кризовий стан держави. Так, країна хвора. Вона, навіть, має цілий «букет» хвороб. До хронічних болячок політичної нестабільності додалося гостре запалення економіки. В суміші із стресовою ситуацією – майбутніми виборами, - такий стан близький до критичного та набирає все більш загрозливих ознак.

Тернопільський досвід (тут 15 березня пройдуть дострокові вибори) доводить, що нові вибори не обов’язково приводять до влади нових людей. Все зводиться до банального «тасування старої колоди». Хоч повітря у владних кабінетах давно затхле і освіжити його вкрай необхідно. За роки незалежності на постах міністрів побувало понад 350 чоловік, а деякі з них до десяти раз обіймали бажанні посади при різних урядах. Це унікальна ситуація. Ми хочемо зварити нову політичну страву із тих самих не зовсім свіжих інгредієнтів…

Незабаром з екранів телевізорів та посередництвом інших засобів масової інформації поллються тонни бруду (умови фінансової кризи змушують використовувати найдешевші засоби боротьби). Нас, простих виборців, вкотре будуть намагатися ошукати. Простому пересічному громадянину важко розібратися у всіх передвиборчих баталіях та нюансах. Знову будемо покладатися на віру. Хоча логіка тут зовсім проста. За даними одного із численних політтехнологів, голос українця на виборах обходиться передвиборчому штабу від 10 до 100 дол. США. Нехитрим математичними методами можна прикинути обсяги сум, що витрачаються на вибори різними силами. Ризики для інвесторів великі. Але і прибутки в разі перемоги кандидата колосальні, адже ці кошти повертаються в десятикратних розмірах. Про це у нас не звикли говорити. Але це реалії, з якими маємо миритися. Політика – це теж бізнес. Бізнес масштабний, потужний, високорентабельний, але і ризикований.

Ми називаємо це корупцією у найвищих гілках влади. Я ж вважаю, що це все абсолютно нормальний стан речей. Ніхто, ніколи не робить нічого задарма. Весь цивілізований світ практикує лобіювання інтересів різних бізнесових структур. Великі гроші та великий бізнес прямо пов’язані з державою та її політикою. Ці дві сили мають рухати країну в одному напрямку для забезпечення прибутку як держави (що виливається в добробут населення) так і окремих бізнесменів.

Проблема українського виборця в тому, що він не знає хто кого фінансує і на яких умовах. Тепер ігри в хованки можуть погано закінчитися для нашого політикуму. Люди зневірилися. Українці не вважають себе джерелом влади у власній країні. Ми не знаємо реальних планів наших лідерів і розуміємо – знову будемо ошуканими. Та й важко думати про долю країни в цілому, коли доводиться дбати про те, чим будеш годувати сім’ю завтра. В підсумку – повний нігілізм.

Але слід зібратися з силами. Якщо ми не зробимо свого свідомого вибору, то його зроблять за нас. І це слід розуміти. Треба бути готовими й до того, що потім знову будемо розводити руками зі словами «самі ж такого вибрали». Опускати руки не можна. Важкі часи вимагають рішучих дій. Якраз такі часи мають консолідувати нас, об’єднати навколо однієї ідеї, навколо нашої рідної держави. Не важливо, які у вас переконання: НАТО так, чи НАТО ні, за демократію чи за сильну владну руку, імпонує вам той чи інший колір, вміло підібраний для партій технологами. Важливе – усвідомлення власної державної приналежності та відповідальності за долю своєї країни. Кожен народ достойний країни, в якій живе. Крім нас нашу державу сильною та багатою ніхто не зробить.