Збірка поезії  Анґи Зеленої  «ДВРЗ» вийшла у світ у Видавництві Нога (Київ-2026). Читалася непросто. Кілька разів відкладала. Поверталася знову. 

  Книжка  – хроніка одного мікрорайону Києва, часів  – переважно  – "лихих", складних, наркотичних 90-х років минулого століття. 

  Поетичні тексти читаєш справді як хроніку. І як прозу. Точні локації, краєвиди, адреси будинків, аж до конкретних під'їздів. Хоч на Google maps позначай. Усе має бути до болю знайоме постійним мешканцям ДВРЗ. І тим, хто знав героїв ліричних творів особисто. А герої ці переважно покійні. Померли молодими чи зовсім юними від свого способу життя  – криміналу, алкоголю, наркотиків:

...Чи то від запалення легень

Чи від метадону

  Сусіди. Однокласники. Родичі однокласників. Родичі сусідів. Випадкові знайомі. Залицяльники. Чимало залицяльників. А дехто ще досі живий. Одиниці. У найкращому разі – нині змінили спосіб життя, воюють за Україну. Та є й уже загиблі. Саме останній розділ і присвячений тим, хто з початком повномасштабного вторгненням пішов до ЗСУ. Цей розділ, крім того, що завершальний, існує у збірці певною мірою осібно. 

  У кількох поезіях наголошується, що деякі жінки, які роками перебували в алкогольному чи наркотичному чаді, потім народжували цілком нормальних, здорових дітей. 

  Детальні переліки й описи хімічних речовин та хімічних реакцій. 

  Втім, сухі переліки та констатації чергуються з такими образами:

Вінт прийшов і залишився

Завис як смерч у небі

Безглуздий рукомах

Мов млин  –

Швидкий і непорушний

Або:

Бажаючі закрутить

Притягувались одне до одного

Як шматки робота

З міметичного полісплаву

У фільмі Термінатор

  Ця збірка мала б стати галереєю чи алеєю пам'яті тих, про кого написана. Проте, мабуть, лише для тих, хто знав їх особисто. Загалом імена чи прізвиська не запам'ятовуються, історії зливаються воєдино, переплутуються, бо часто бувають схожі, з майже однаковим початком, розвитком і – фіналом. 

  Та, хоч як би там було, сюжет щоразу, майже незмінно повертається до початкової точки  – на ДВРЗ.