Шмококритик Стасіневич своїм дрантивим ротом у СЕНСІ неспрведливо принижував Донцова, бандерівців, Самчука, а заодно і Докію Гуменну.

Одразу ж потому Матер Божа од Лідії Стирельченко через Кирила Ліхмана доштреґла мені у руки роман-хроніку Докії Гуменної ХРЕЩАТИЙ ЯР.

Мова іде про розпочаток другої світової у Київі.

Чимало деталей.

Кількаро статичних(не ростуть, не розвиваються, застиглі патрети) героїв а героїнь.

Неутаємниченому читачеві геть незрощзуміло, звідки узялося українське культурне життя і де зникло.

Чудова мова:

Місто-велетень причаїлося  у нічних мороках.

Заянчать

Мрійна літня ніч.

Під ногами лускає, хрумтить, тріщить, гнеться.

Узавтра

Клекіт

Тягарівки

Ятручим пилом.

Елеґант.

Вивтікало.

Навзаводи.

Витеребкається з сієї чужої юрби.

Лозовими верейками

Щотільки

Невтерпець

Заваль усього.

заліззя

самітницею

Цікава світоглядна психологічно-філософська парадиґма:

Жаль за навік обрізаними канатами минулогоі радісний подих чогось нового.

Утому твою стирає те, чим ти дихаєш.

Сподівання новин.

Острах складається у слова.

Вона не вільна собою.

Почали звикати і до незвичайного Дніпра.

Не було нікого без історії.

Страхом невідомости.

Війна. Тут і смерть, і розтління, і грубі звички, і ніжна жалість.

Завзявся бути щирим

Прекрасне розуміння української нації як вербового народу, яка призвичаєна до горизонталі і ніколи ні за яких обставин не спри        має а не приймає вертикаль – усі окупанти сього не тямлять – а Богу дякувати.

Се я про уступ про безглузду боротьбу окупанта з перекупкою. Перекупка завше перемага. Йо.

Видавцям а публікаторам варто би  ґрунтовніше попрацювати над текстом, одкоментувати, опримітити тощо.

Але се справа уже не покійного видавництва Олени Теліги.