Швайцарський письмак Жоель ДІККЕР написав чудовий американський роман КНИГА БАЛТИМОРІВ. З французької штивно переклав Леонід Кононович. Редаґувала Вікторія Стах. Видало ВСЛ Мар’яни Савки.

Зауваги – забагато авторської глухоти – тещі, ЇБатько, Ху І тощо. При перевиданні роману се легко мо усунути.

Діккер пише про дві родини Ґольдманів – одні бідні – з Монклера, до яких належить автор оповіді -- письмак , инші багаті – Балтимори.

Автор не любить бідність своїх батьків, любить багатство Балтиморів, а також Александру. Є там і усиновлений спортовець Вудро Фінн. Рідний син Ґольдманів з Балтимору – Гіллель.

Усе крутиться довкола трагедії, коли двоє хлопців застрелюються.

Се ламає обидві родини.

Автор оповіді як управний детектив розкручує машину пізнання крок за кроком.

Лео неудатний письменник – сусід – боїться писати, але сприяє своєю присутністю а сентенціями головному герою-письменнику.

Штивність перекладу Кононовича – у мові:

Я письменник і сим усе сказано.

Тобі воно анідесь.

Все перевертає догори коренем.

А що вас нервує,Лео, моя книжка чи ваша?

Я опустився перед ним навпочіпки.

На кахляній долівці у кухні.

Ідіть за псом, а не ведіть його за собою. Він знає, куди йти, а ви ні.

То я його перевідував.

Черевиках, тупав ногами з нетерплячки

Порохотягом.

Вихваляла доладне опорядження, меблі, теплу долівку, казала, як там охайно, квіти кругом, запахущі свічки у покоях.

Він дав на здогад.

Брався узбережжям у діл.

Неокраїми просторами країни.

Одокремитися од світу.

У суспільних мережах.

Який десь вискіпав квиток на концерт.

Виказував свою радість.

Хлянучи.

Що смердить неначе срака.

На нас можуть завзятися батьки.

Маламурять.

салькО.

Промикалися досередини.

Перелатна любов.

Наче його правцем поставило.

Пружність стилю колосальна:

Ми проживали нашу переможну юність.

Полювали на дівчат немов на метеликів.

Шатнувся по хаті.

Пухтій.

Мизкатися.

Шаленець.

Я зі шкури вилузуюся.

Невиннятко.

Вередун

У романі чимало іронії а самоіронії.

Судячи з характеристики байдужих до громадян ментів – менти скрізь однакові.

У романі нема гомосексуалістів, але гомоеротика присутня:

Він був просто-таки безсоромно красивий.

Я насилу витерпів той погляд.

Він був гарніший, вищий, дужчий, усе умів, на усе звертав увагу і завжди перебував поруч, коли у ньому була потреба.

На превелику мою утіху, я спав у Гіллелевій кімнаті, а Вуді, який мешкав у сусідній спальні, переносив свій матрац до нас, щоби бути нерозлучним з нами навіть у сні.

--Пообіцяй мені тільки одне: хоч як воно там буде, не ставай геєм.

--Обіцяю, тату.

У них цюнька всередині.

Вуді увійшов у моє життя, щоб більше ніколи із нього не виходити.

Як і Гіллеля мене підкорив сей могутній а привабливий хлопець.

Якби я жив з ними, то прокрадався б до його кімнати і і усю ніч милувався б ним.

Я страшенно ревнував до нього, щойно побачивши хлопця, зрозумів, що у ньому є щось надзвичайно привабливе.

Він же був такий вродливий, кремезний, поважний і таємничий.

Він виходив звідтіля, посвіжівши після душу, кремезний, неперевершений.

У романі багато психології у художніх трибах:

Я картав матінку за те,  же запізнилася, вона просила у мене вибачення. Я не прощав,

і вона ніжно проводила долонькою по моїй чуприні.

Казала, що одного цілунку замало, хоч, як на мене, і одного було забагато.

Я сідав у се авто – то був перший етап мого перетворення.

Коридорами, де тхнуло тлінню і старечою неміччю.

Матінка цупила батька за рукав.

Був такий правильний, аж дратував.

Він усміхався, приховуючи біль, щоб не завдавати його матінці.

 Є чимало парадоксів. Ось один і з них:

Якщо вона не хоче вас бачити, то тільки через любов до вас.

Підсумовуючи: роман вартісний художньо а світоглядно, переклад штивний. Саме тому він приємно виріжняється на тлі суцільного потоку макулатури і стає вагомим набутком української літератури.

Дякую ВСЛ Мар’яни Савки.