Прикро, що Ігора Мисяка – людяного а талановитого, уже три роки як нема на сему світі.

Прикро, що твій літературний Малий слабо розбирається у людях і кайфує там, де ти блюєш.

Прикро, що модерна графоманія видається, продається а продюсується.

Прикро, що інеземні розвідки працюють витончено, далекоглядно, виважено, тримаючи за збочені яйці дебілів а педофілів.

Таке.

Сашко Обрій учився у Севастополі у якомусь там училищі.

Москворотив.

Зайцеголубив. На сьому, певне, злапали і завербували.

Потім атомна стація ув Южноукраїнську.

Але треба було розколоти українські середовища у столиці. І Сашко Обрій тут як тут. Виконав.

Цікаво спостерігати за його фейсом.

Куратор ставить завдання – прокачати ворога на ненависть до поляків.

Сашко пише пост, що у якомусь там сторіччі Київ був усуціль польсокомовним. І що ж – куратор збирає у коментарях рибку-тараню.

Куратор ставить завдання – прокачати ворога на гомосексуалізм.

Сашко знімається голим і закидає пост про чоловічу любов. І – о диво – куратор збирає орієнтації у коментарях.

Потім Сашко раптом покидає столицю і розкручує Гард у Південноукраїнську.

Тепер ЗСУ. Що він там робить? Хзн.

Куратори розплачувалися з ним щедро – через Свободу, тепер через ВСЛ.

Отже

ПРОСТЕП Сашка Обрія.

ТРОШЕЧКИ БУДИНОК. Дещо самопародійно але симпатишно художньо.

Я – основа авторового світобачення: «у ролі головній усе ще я», «ти справжній я», « і тінь моя повз борозни несеться» , «ровер, я», «я крислатенький горіх»,«розглядає мене», «я пливу наче родом із іншої ери», «і кряче щось по кручому мені», «я, скинувши», «я в інеї досвітній деревій»

Обрій – майстер чудернацьких злиплих новотворів: ймало, йрів, цятиша , совшулік, імох, добалки,  якуколись,

У попередніх збірках сего автора море було антиукраїнських образів а одвертих обрАз, себто кпин. Тут одне, але яке: мовлячи до України: Я завжди проклинав її катів, Вона ж хронічно їх завжди хотіла. Хотіла? Курва? Блядь? Ге ж? Що хотіла то має? Мерзота а гидомирник так мислить а пише. І се він – Сашко Обрій.

А от ще: «Бракує пророка, щоб нами ж убитий, воскрес». Ти, Сашко, синедріон? Не знав. Тепер знаю.

З наголоСами теж проблема – ВитАчів у йОго чомусь вИтачів.

Гарне слово ДНІПРОВІСТЬ. Респект. Плюс ДНІПРОВІСТЬ НЕОЗОРУ.

Самоусвідомлення своєї гидомирности: «знаходжу сам в собі себе -- свого». А ще «звик тебе не вперше умертвивши за живого видавать», «Допоки мусиш сам собі брехати втікаючи в холодне лоно тьми».

Гомосексуальна ДЗИҐА, де він лежить на колінах зайчати і твердий хуй упирається йому у шию.

«ніби мій малюк змиривсь, притерся». А він обрізаний, твій малюк?   

Автор порівнює себе  з японським ґенієм Ісікавою Такубоку. Порівняв хуй з пальцем.

Таке.

Духовна а художня порожнеча, незугарність, пластикові образи, абсолютна авторська глухота. Ні видавець, ні редактор сього не бачать. А шкода. Множити модерну графоманію а макулатуру гріх.

Писав би собі зайцелюбі вірші да чимось би і залишився у літературі, а так – залишиться порожнечею.