Ми уже писали про третій роман тетралогії Костянтина Матвієнка:

http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=8726

А тепер про перший – ЧАС НАСТАВ.

Багато недоробок а недоладностей, що і у третьому, але се легко усувається при українопритомному редаґуванні.

Головне – є герої, є сюжет, є першовитоки українного Київа.

Вечірка у Ляльки? Чи не про того борцуна з корупцією мова? Цікаво.

«вітання з молодим послушником» а пощо послушнику, да і ще і молодому, чужий потрахач? У йОго свій є.

Церковники погане слово, совєцько поневажливе.

Траншея – шанець.

Живопис на стіні – стінопис.

Велич моменту – московизм. Навіть не тямлю, як се передати українською.

Палітурка – обкладинка.

Грот – ґрот.

І що його робити будеш, тим важливішим – московизми.

Був правий – мав рацію.

Загорілися ліхтарі – засвітилися.

«До обіймів природно додався цілунок». Ай вей, Костаке.

Лахудрик – чудова знахідка автора, проте у сему імени домовичка чути поневагу до жіноцтва – од ЛАХУДРА ж.

Роби ноги – московизм.

Олекса Розум народився у Лемешах.

Чудове звучання: «ніби у воду умочений».

Трохи невільної гомоеротики: «Аскольд із сумнівом поглянув на Ілька, який сидів на його дивані у штяанях із грубого полотна, без сорочки і босоніж. Венед, зрозумівши його погляд, трохи знітився».

Кості, що спричинився до понищення усіх київських книгарень, якось не з руки плакати за НОТАМИ. Таке. Бог суддя, се уже історія. Добре, що заробив  а спустив на хлопчиків українець, а не якейся шмоченя чи московит.

«Швидко мчатимеш – повільно нестимуть». Смачно.

Апостол Андрій Первозванний до венеда: «Набрався там у майбутньому Київі гріховної розпусти».

Післямова Максима Стріхи – цікава, але не визначальна.

Підпис під романом з географією українських міст, де автор працював яко політтехнолог – є неод’ємною частиною роману.

Після го прочитання узялися за частину другу (чудом отриману з рук самого автора на прочит у покійному для багатьох тепер КУПІДОНІ) а подумуєме про написання кіносценарію за тетралогією Костя Матвієнка.

Йо.