Третій роман Наді Білої ЗАКОХАНИЙ.

Вийшов ув АРТБУКС.

Багато московизмів: «вийожуються», «віджимає», «в худому білому халаті», «попадає», «кромсати», «моргаючи», «ванноя», «такий сАмий», «кофті», «блідніє», «заїкатиметься», «ворочає», «кадик», «стиснув плечима», «сутки», «спустіла», «ричить», «захлопує», «пуста», «оговорився», «заморочувався», «бовтун», «так самий», «покупною здатністю», «подихатиме», «парирує», «холодає»

Багато авторської глухоти: «Й БАТЬки», «ПО Плечах», «їЇ БАЧИВ», «маЄ БУти», «руХУ ІКОНОК», «ТЕ, ЩО», «від жаХУ Я», «їЇ БАТЬКИ», «сміХУ І», «БО БАтьки», «ти не на даХУ І НЕ НА МОСТУ», «сміХУ І ВЗАГАЛІ».

Неймовірна поневага до літери ґ. У романі ЗАКОХАНИЙ, вона усе ще під московитською забороною. На жаль.

Але се не смертельно – у другому виданні усе можна поправити.

Видано по дорогому, проте ші-обкладинка не надихає читача, а радше знецінює героя.

Хто він – герой?

Мажор.

Спортсмен.

Гей.

Закоханий.

Нитик.

Суїцидально-депресивний.

Щасливий.

Але він герой.

У нього є характер.

У нього є сім’я.

У нього є самоусвідомлення.

У нього є вагомість у невагомости.

У нього є упевненість у собі.

Еге ж.

Сюжет не карколомний.

Закохується у стоматолога з маминої клініки.

Ініціює стосунки.

Застає з иншим.

Іде у пошуки себе а инших.

Повертається.

Признається батькам – першим – себто вилазить з шафи.

Потім – друзям.

Потім його викидають з баскетбольної команди, але тато – неочікувано для усіх – ріже по мармизі тренерові-гомофобу.

Гей-тусовка.

Марина-лесбійка.

Віктор.

Авторка скрупульозно показує усі середовища: сім’ю, гей-тусовку, виш, клініку.

Авторка вартісно а художньо переконливо показує кожного героя а героїню як безвість життєвого космосу.

Романний герой справді розвивається, набирається життєвого (а читач -- художнього) досвіду – і се прекрасно.

Люда «усміхається до нього верхніми вінірами. На нижні вона ще не заробила. Така усмішка робить її схожою на бобра».

М’ясник приєднує до шприца «комарину голку».

Антон «намагається усміхнутися бровами».

«Раз на пів року після стоматолога Антону усе можна».

Денис- Антонові: «І давай на ти, бо пиво  на ви щось не дуже п’ється».

Антон: «знаєш, як дістало бути лише датою народження (От зараз мені вісімнадцять, це ок. Що змінилося?)»

«їхня розмова зливається з музикою».

«долоня горить, обпалює голову».

«Ейфорія, як цукрова вата на вітрі, зривається і зникає».

Трохи гомосексу очима авторки: «Антонові шорти вивернулися кишками кишень назовні (…) Антон скрикує од несподіванки – тепер йому справді боляче. Денис скрикує од задоволення – тепер йому по справжньому добре».

А се уже про любов: «й миттєво розуміє, як за кілька хвилин скучив за сими очима».

«очі – мокре вугілля».

«Просто дихає його запахом: вдих, видих, вдих».

Тато «дивиться очима лева перед стрибком. Не знали, що одбувається після стрибка. Антон теж не знав і не горів бажанням дізнатися».

У сім’ї нестерпно. Чому? Він виліз з шафи. «у його двері стукають і чекають. Се тато. Мама стукає для годиться, заходить одразу». Антон хоче «кудись подітися з дому». Він мріє про Дениса, як він «одбиваєтьсчя од поцілунків».

Рената «все одно лізла до нього  у штани. Він не витримав і одкинув її руку». «А уночі ти де?» -- вона.

«йому осточортіли запізнілі проповіді».

«Антон думає про запахи. Він думає про Дениса».

«обмінюються яксправами».

«-- Чорні – каже йому, хапає коробку й у магазинних білих кросах прямує до каси».

«Діяти, виявляється, у сто разів важче, ніж чекати».

«Їм є про що розмовляти. Їм навіть є про що мовчати».

Батьки: «так відчайдушно вони не сварилися ніколи».

«теплий сніг плямкає під ногами».

«вони дихали розхристаними сторінками».

«рукостискання у нього міцне і прохолодне на дотик».

«почувається як риба у рідному ставку».

«він, як дириґент, що ось-ось розбудить симфонічний оркестр».

«Антон проводить рукою по короткому волоссю – збирає думки, що розбігаються».

Загалом мовлячи, роман ЗАКОХАНИЙ се колообіг правди: Антон – батькам, Максова мама – Максу, Віктор – Антону, Антон – Денису.

І ся суміш локальних правд складається у велику художню правду життя. І художня сила сієї правди стається життєвим досвідом самого читача.

Надя Біла стає тим дириґентом, що пробуджує симфонічний оркестр – спочатку у героях, а відтак і у читачах.

Приємно насолоджуватися справжнім живим романом, знічев’я вихопленим з потоку графоманії а макулатури.

Щось подібне одчував при прочиті роману Анастасії Левкової ЗА ПЕРЕКОПОМ Є ЗЕМЛЯ.

Люблю українську літературу за її художню силу і велич.