Якойся припадково узяв у бібліотеці Остапа Вишні роман шведської письмачки Кристіни Фалькенланд МОЯ ТІНЬ у перекладі Галини Кирпи.

А мав невимовну насолоду од читання.

Роман невеличкий але читається спроквола.

Мова од першої особи.

Події – перша світова.

Героїня виходить заміж, ділить чоловіка з його померлою першою жоною а з покоївкою у літах.

Має псів.

Має пасербицю, яка полюбила простого рибалку Акселя.

Обоє помирають од гішпанки.

Помирає і чоловік.

Героїні полишається син пасербиці Пауль, з котрим вона спить до його чоловічої дозрілости.

У романі чимало авторської глухоти (при перевиданні се можна легко усунути): від жаХУ Я, їЇ БАТЬКО, ПО Підлозі, панчоХУ Й ГРІЛА В СВОЇХ РУКАХ.

Перо легке але художність щільна: «неймовірно гулястого дуба», «у траві поміж полем і шляхом», «Хтозна, чим була моя кімната – в’язницею чи сховком», «я ще багато чого не знала, як то і належить дитині. Існувала сама у собі. Тієї миті ніхто мені не був потрібен. Ніхто і ніщо», «зопалу мовила вона і із запалом додала», «сни проникають крізь стіни, освітлюють темні покої і затьмарюють ясні», «ніч з.аходила у ласку дня. Я одчувала себе старою», «я показала твоїм рукам дорогу», «я помітила у тобі чоловіка задовго до того, як ти сам відчув його у собі», «ти звалився, мов камінь, у мої обійми», «у церкві стояв дух плісняви», «лоскітливий солодкуватий дух смерти», «я сиділа біля вікна і дивилася на волу, ніби стерегла її».

Характеристика героїв – через запахи, доторки, одчуття: «Здавалося, що його пальці смерділи гноєм», «він скидався на пса, що не розуміє, чого з нього сміються», «Блакитний дим СУМАТРИ, що витає у кімнаті, пахне чоловіком», «у нього надто жіночний рот. Сигара у його вустах мала би непристойний вигляд», «свій погляд він спрямував удалину, аж до обрію», «його принишкле очікування», «мені дісталося його уживане кохання і уживані рухи», «мені нестерпно було уявляти його дужим, молодим, тремтячим од жаги», «з його рота пахло сном», «їхні діти не зноситимуть сонця», «вона, мов ящірка, обожнювала сонце», «біля її тіні на стіні тінь каліки», «хто він, що змушує її так сяяти?», «Чоловіки перегукувалися, гуркотіли ящиками а бочками, кашляли і плювалися. Я не помітила, щоби Аксель чимось одріжнявся од них», «твої очі старі», «очі повні сподівань», «ти, блукаючи темним будинком, плакав од того, що не міг згадати, кого шукав», «тобі доведеться струшувати мене з себе шар за шаром», «птах у його очах заплющив свої очі», «він був прибитий горем. Його жаліли навіть собаки».

Пластика пейзажу, кольору, моря, острова неймовірна: «Шуміло море. Його зітхання змішувалося з диханням Ґеорґа», «а ще помита чистенька чаїна пір’їна», «Усе живе тут ніби просякло холодом, сирістю і запахом риби», «соноги виповзали з мокрих щілин».

У романі багато філософії а психології: «Я поклала собі повернутися до світу спиною, перш ніж світ одвернеться од мене», «символ виснажливої пристрасти», «очі,  всюди очі», «гидко було дивитися на таке обожнювання смерти», «мертва щоразу перемагала живу», «краще б мені дісталися крихти його нерішучости, аніж зовсім нічого», «птах-невільник мусить тужити за кліткою, мов за своєю домівкою», «моє тіло одчувало порожнечу і голод».

Перекладачка дарує українському читачеві шведського роману чимало смачнючих українських рідкісних слів а метафор: «піддівок», «крижаний вогонь», «нічого кращого вони собі і не снили» .

Висновок: чудова проза, читайте з насолодою.