У нас багато намагаються писати про дітей і для дітей, не тямлячи, що се і як се.

Навіть премії беруть – наприклад, Лесі Українки.

Навіть не соромляться подаватися на премію Андерсена од України.

Андрусяк – не діточий письменник. Чому ? Бо він один із семи великих поетів у моєму багатостраждальному поколінні.

Кокотюха? Не смішіть мої яйці, вони і так смішні – і у профіль, і ув анфас. Се якейся літературне непорозуміння – за вийнятком роману ПОВЗЕ ЗМІЯ, але я не тямлю, хто йому його написав.

А от Костянтин Матвієнко мене приємно здивував – він дав нам героя, він дав нам екшен, він дав нам Київ.

Неймовірно, але факт.

Припадково узяв його роман (третій у тетралогії) БАГРЯНІ КРИЛА – і не міг одірватися.

Позитиви:

1.   Мова.

2.   Київ.

3.   Герой.

4.   Екшен.

5.   Іронія і самоіронія.

6.   Гомоеротика.

7.   Модернізована демонологія.

Неґативи:

1.   Нехтування літерою ґ.

2.   Московський наратив у історично правильному посилі на 882 рік (за Михайлом Брайчевським ).

3.   Вулиця Кудрі – хай горить у пеклі сей український перевертень.

4.    Авторська глухота.

5.   Московитська мова – на хуя, Канстантін?

6.   Московизми.

7.   Неміч сюжету.

А тепер по сути а зарідом:

Гомоеротика – з першого рядка: Аскольд Четвертинський – головний герой тетралогії, гетеросексуал, але автор дивиться на нього своїма очима і виде: «засмаглий, стрункий парубок, у білій, модно зім’ятій сорочці та чорних джинсах».

Далі узагалі гомогардкор: нематеріальна сутність одкушує жезл менту. Ого – скаже читач. Да і я теж мовлю – ого. «Лишився огризок кийка якихось непристойних розмірів».

«із несподіваним самовдоволенням»

Цікаво, що реальна особа Таміла Ташева чомусь у викладі автора стала деміурґесою Таташевою. Чого б то, мей,  Костаке?

Київці а київки з подивом для себе дізнаються чимало цікавезного про своє улюблене місто – річечка Довбичка і для мене одкровення.

«як тут кажуть – до наших баранів». У нас так не кажуть, ібо – барани у нас – екзотика, і то шашлична.

«вишукана піцерія» -- се якайся гуїта. Чесно. Се як мовити вишукана забігайлівка, наливайка, м’ясожерня.

«будь яка праця має бути оплачена» -- се Костю Шаша Кривулька укусив за яйце, не инак, бо не усяка, а якісно виконана. Як мовиться – одчуй ріжницю.

автоглухОти: маЄ БУти, ТЕ, ЩО, ПО ПІдлозі, ПО ПОрослому, їЇ БАТЬКОМ

Прогон на центр Пінчука: «Дідько його розбере, що тут найогидніше». Респект.

Любка Вседрючка – се Вєрка Сєрдючка.

Лахудрик – чудовий демонолоґічний образ.

«приймає рішення». Рішення ухвалюють, приймають сто ґрамов на ґрудь – московити.

Одкритий гей британець чомусь хоче трахнути венеда, полює на хлопчиків на піщаному пляжі (тут уприяв уплив Ребе, же ціле літо валяється там горіпуцьки – а вони ж друзі з автором) і парнірує по гей-клубах, які у Київі таки є.

«тихий вир часу?» се як? Альбо вир, альбо тихе щось. Принаймні автор ВИРУ Григорій Тютюнник вельми би здивувався.

Автор мови московської не вельми тямить, бо «паґаварім дєтальнєє» се не по московському. По московському – подробнєє.

Потім британський шпигун запав на московитського психотехнолога, утеклого з Московії. Чи трахнув – невідомо, у сій частині тетралогії – ні.

«чортер» -- смачнюща художня знахідка. Респект автору.

«жезл у його руці почав вібрувати». Костя знає, про що пише. Авжеж так.

«нехай більше не чіпляється з усілякими огидностями». Ну, для автора се приємнощі, хіба ні?

За версією автора – Оскольда убили не пращури московитів а дідьки якійся і пращури уже рятували княжий Київ од них. Московитам се би сподобалося – і романним, і реальним. Але на жаль – 882 рік у Київі – реальний державний переворот, коли убили останнього з Київичів, християнина. З того часу у нас бракує царя у голові – приказка – і ружні зайди (поляки, мадяри) претендували на нашу голову.

А потім була поразка 1223…

А потім багато перемог, поразок, руїн…

Разом з тим – роман вартісний, герой є, варто перевидавати у новій редакції.

Щодо инших трьох частин тетралогії – буду шукати, читати і напишу і про них.