Короткі ненав’язливі оповідки – його коронний стиль. Ніби жартома, ніби на повному абсурді, дивлячись на стихійність довколишнього середовища. Світ замовкає, чарочка теплої кави зігріває… Здебільшого хвилює весна, людський ресурс, що постійно дивує вчинками та витівками. Воно й не дивно – кожен день зустрічати людей з різними складними долями, бачити горе і знаходити щодня позитив. Це одна з головних причин, чому хочеться бачитися знову і знову.

Поетична проза Вадима нагадує більше не якийсь остаточний вердикт, а задум, кожного разу новий. Тут можливі варіації – або повно викладена ідея, розлога, з доказами та поясненнями, або коротка форма, де автор тільки готує до висновків, які зрештою доведеться зробити самостійно. Але найбільш імпонує манера говорити незаангажоване до будь-якого читача, не нехтуючи поглядами та віросповіданням. Тож книги Вадима легко читати незалежно від сприйняття та особистих мотивів.

Не словом одним. Знаю мого друга в дії – з ним легко організовувати фестивалі та події, завжди готовий корегувати плани. Для мене така якість є найціннішою, адже серед мого покоління такі майже вже не зустрічаються. Всі постійно зайняті, всі не можуть. Вадим завжди знайде час побалакати про поезію та запросити на каву. За приблизно 15 років він ніколи не підводив, а їхні житомирські поетичні тусовки стали для мене буквально другим домом..

Оповідки як викришталений вініл – часи проходять, а тебе не попускає. Так в мене з його книжками. А ще є такий плюс – візьміть текст на будь-якій сторінці і почніть читати. Не кожне видання терпить таке відношення до себе, але в цьому випадку логічний зв’язок не буде втрачено. Тож, якщо ви відкриваєте нову сторінку книжки Вадима Жалюка, нехай вона не відпускає Вас до самого кінця. А на останок хочу залишити вірш-присвяту…

Далекі дні і текст торічний

А за кутом таємно тягне

Недопалок напівдільничий.

Напівпсихолог, і стіляга.

Не спи, як стомлене дівчисько…

Приходь до нас, скажи свій опір,

Бо віршами звучить Житомир,

Гучніш ніш збуджене трамписько.