Прочитавши роман Олександра Ірванця «Відьомська кров» можна дійти висновку, що боротьба добра і зла триває. Вона не має спину. І український наратив у тій боротьбі присутній. Бо він і є саме добро.

        Події у романі розгортаються в сучасній Німеччині. Мимоволі опиняєшся в Берліні на Hauptbahnhof, в чотиривимірній квартирі спального району німецької столиці, блукаєш вуличками Лейпцигу та інших менших, проте не менш принадних містечок фатерлянду.

        Головна героїня роману Олександра Ірванця «Відьомська кров» Таїсія Живко – етнічна українка, відьма у кількох поколіннях. Вона протистоїть отому злу, яке увібрала в себе як уособлення всього «расєйського» відьма з росії Корсакова.

        Не варто вдаватись до подробиць і переказу сюжетної лінії, але не можна не відзначити фінальну битву монументів російського солдата Альоші та архагела Михаїла. Та як не було мізків у рашистів віддавна, так і не віднайдеш їх і тепер. От тому й прикривають вони пілотками та укокошніками свої тім᾿ячками. Та ще й волають тужливо при цьому про любов до расєї, бо і самі, певно, не знають, що то є ота любов, яка лише нищить і сплюндровує усе людське. Яка ж то любов, якщо їй у жертву має бути принесена маленька дівчинка Катруся.

        Підміна понять проглядається наскрізь в романі Олександра Ірванця «Відьомська кров», який сприймається на кшталт запаморочення непорочного, зі сторінок якого і відьми, і відьмаки, і вовкулаки виринають аж зовсім природньо, як звичайні люди – зі своїми радощами, горем, схизмами своїми і міркуваннями на кожен день.

На сторінках твору читачі знайдуть кожен своє, побачать свої страхи, подолання яких  і є шляхом до зростання. Подекуди й духовного. То ж і самий роман про духів, про духовне, про одухотворене…

07.09.2025 м. Київ