Він написав низку оповідань, але вони мало варті нашої уваги.

Справа його письменницького життя -- два романи, що мають чудовний стиль а запашну українську мову, але малоудатні назвами.

Юрій Шовкопляс народився у Харкові, співпрацював зі спецслужбами большевиків, редаґував ґазету СМЕРШу одразу після війни, був постійно у номенклатурі і займав очільні посади у Харкові – редактор журналу, голова обласної філії спілки письмаків тощо.

Патолоґічно ненавидів село і селян – ув обидвох романах вихідці з села – суто неґативні персонажі. «як вилізло з нього усе, що дали йому його предки», «він повернеться до того села і неодмінно вивершить усе, за чим послала його тули партія».

Проза Шовкопляса – штивна, художньо вартісна, щільна, урбаністична а інтелектуальна.

Він зі смаком оповідає про речі геть не смачні – завод у романі ІНЖЕНЕРИ і медичний науковий інститут у романі ЛЮДИНА ЖИВЕ ДВІЧІ.

Головне – герої.

Як учив мудрий Паустовський у романі ЗОЛОТА ТРОЯНДА, саме герой орґанізовує матеріял, злютовує художню реальність, рухає сюжет, творить діалоги.

У Шовкопляса так і є. Саме тому я назвав би його романи за сутністю головних героїв – КАРҐАТ і ЧЕРЕМАШКО.

Отже, як мовив би Загребуша, ПЕРЕХОДИМО ДО ЛЮБОВИ, сиріч до романів Юрія Шовкопляса.

Мова: «натовпились», «приємна певність», «зміркував», «похапцем», «настренчує», «подався галасвіта», «чистій», «рукопотиск», «заповинився гомінким людським натовпом», «бігма», «кілька часу», «спинились були», «читачівськими листами», «помалу-малу», «знедавна», «крикливицю», «принда», «коцюбитись», «просторінь», «віхоть», «шкарубнути», «гармидер», «якнайраніше», «позолочене гайно», «злежувалося у каміння», «цеглиння», «понавичитуване», «дойда»,

Психологія: «зніяковів голос», «клопітні думки», «авторитети скептично пересміхувались», «щось нестерпно образливе», «зосереджено потер руки об коліна», «ще раз порадився зі своїми долонями», «надто він необачний», «кулаки собі повідмахував», «і у голосі його виразно одчулося гарчання», «з холодною гідністю», «у медицині розуміється гірше, ніж бушмен у ходінні на лижвах», «щось невпійманне», «Старші – то тепер твої діти, Василю. Мати їм уже ні до чого. А Мишко – ще мій. А воно – Мишко так само рветься з її рук. І одчуває материне серце – от-от вирветься», «повної чарки мимо рота не проносить», «віра твоя врятувала тебе», «з тих, хто сім разів міряє і ні разу не одріже», «поклав заявити про свою незалежність», «твердий наступ», «перепрошувався з-за порога», «сторонній одгукнувся не ураз», «видихнути випите»,

Звукопис а кольоропис: «хрипке гудіння», «сіре світло похмурого ранку», «почорнілі од часу, степового пилу, диму а випарів», «щоб побачити небо – темне, тепле», «рясний присмерк уже повив вулицю», «задзюрчав сміх», «рясний присмерк палати», «сумирний присмерк», «протер очі мокрим рушником», «з дурного розуму»

Слово наслідки у тридцятих роках уживалося у значенні результати. Шкода. Бо є таки ріжниця: результат – завершення процесу цілеспрямованих дій, наслідки --  річ стихійна а непередбачувана.

Авторську глухоту при перевиданні можна – і треба – усунути: «цеХУ І ЗА ДВА КРОКИ ОД СЕБЕ ПОБАЧИВ», «щоб дуХУ Його тут не було».

Автор смачно і до речі користає з українських примівок а приказок; «коли топишся і за бритву схопишся», «у чорта на глухому болоті», «як з гречки мак», «не горів і не курився», «ні Богові свічку, ні чортові шпичку».

Цікаво побачити у 1930 році слово ВЕЧІРКА.

Та головне – українська пісня: «спалахнула пісня, вирвалася через розчинені вікна, розляглась над садком, полинула над заводом, над огорнутим нічною тишею степом».

ІНЖЕНЕРИ. 1930.

Герої:

Карґат, науковець-гемік, теоретик, же вирішив стати практиком. «Сказав так, ніби змушував себе говорити», «він не те, щоб узяв участь у суперечці, а навально удерся у неї», «посміхаються лише його губи», «мчить до свого пробоєм».

Русевич  -- головний інженер заводу, же дістався большевикам у спадок од попереднього режиму. «він примусив себе привітатися з найможливішою чемністю», «відрубуючи слово від слова», «пересипав свої запитання компліментами», «не женучись за великим, він не робить великих помилок»

Ганна – го дружина. Хитромудра ласиця, же користає зі своєї жіночности, монетизуючи її у необхідні зв’язки і матеріальні вигоди. Багатогранний а неоднозначний характер. Він поначеб заблукав у роман Шовкопляса з ЧОРНОГО ОЗЕРА чи САМШИТОВОГО ГАЮ Володимира Ґжицького.  

Саня. «Я йому так відповім, що він три дні з роззявленим ротом ходитиме»

Лара. «є людина, з якою вона уже почала ділити усю себе і усе своє»

Парторг Васюта.

Директор Каринський.

Петушек, чех на службі (заробітках) у большевиків. «зробив такий рух головою, наче ковтнув щось, не прожувавши»

Люде: Маєвський (суцільний неґатив, будівельник), Черевик (куркуль, український селянин), Петров (московит), Розенберґ (шмок), Слинько (виконавець).

Сюжет – боротьба старого а нового за щасливе майбуття.

Шовкопляс майстерно показує недалеке майбутнє – нічний воронок.

Читаєш сей роман 1930 року і фізично одчуваєш, як він розпросторюється поза межі художнього часу, бо ти знаєш історію і знаєш, що буде з героями далі – їх усіх розстріляють.

Виживе тільки Шовкопляс.

Пощо?

Аби написати ще один роман ЛЮДИНА ЖИВЕ ДВІЧІ – 1957-1963.

Герої:

Василь Черемашко. Робітник, пацієнт, народний  філософ. «раз за разом він облизував смажні губи сухим язиком», «ожили очі».

Акторка. Жертва вуличного розбою, теж пацієнтка.

Бос. Федір Шостенко.  Головлікар, рятівник Друзя, тато Тетяни а Ігора, чоловік Ольги. «пустомолотів він не любить»

Ігор Шостенко. Блудний син Боса, практикуючий хірург з Донбасу, друг Друзя. «через незлагідну вдачу свою», «почував себе прозорішим за повітря».

Тетяна. Журналістка, любов Друзя і любляча Друзя жінка, же мала инший шлюб але вивернулася з нього, донька Боса. «А коли вона перед тобою, то чого ж тобі ще?», «Вона мало не усю клініку оббігала шукавши», «прихилила за собою двері»

Ольга. Дружина Боса, матір Тетяни а Ігора. Чоловік «був для неї вікном у світ»

Друзь. Хірург, сухар, бунтар, фактично головний герой роману. «Приучив себе не помічати жіночої краси. Вона йому ні до чого», «він уперше дозволив посмішці пробитись у голос», «Нечутно прихилилися за Друзем вихідні двері», «голова – неначе камінням її натоптано», «та й безпорадний же з нього дурень», «огортає його рятівна зневага до себе».

Юнак-дівчинка.

Женя. «надто рано залишати на неї усе відділення на цілу ніч, а надто на ніч проти понеділка», «не обминав її, як завжди, ні один погляд», «а чи хоч один з них має хоч приблизне уявлення, яке воно – її щастя?», «скільки було у ній торжества», «нечутно звела дух», «звідки ся жагуча радість у неї?»

Юліян. Друг Боса, актор, театральний режисер.

Директор Андрій Каранда. «не виймав з рота цигарки».

Конфлікт – знову боротьба старого з новим заради майбутнього.

Раптом зринає серед роману УКРАЇНСЬКА РЕСПУБЛІКА. Ге ж.

Романи Шовкопляса багатонаселені, але кожен герой – живий, повен пристрасти а художніх деталей.

Феномен Шовкопляса – у його інтелектуальности. По своїй художній сути – се щільна, цікава, самобутня і жива проза. Вона приносить читачеві насолоду і – художній досвід пізнання світу а усесвіту у собі самому.