Біль дитини

Мале дівчатрималоміцнодвері,

Стояло непорушно на порозі...

Війною пахло у їїоселі...

Котились по щокахгарячісльози...

Стояв їїтатусь в військовійформі,

І мама поруч голову схилила...

І навітьстінислухали у домі,

Як плакала та крихітнадитина...

"Не йди, татусю, я тебе благаю,

Залишсяназавждú у нашіммісті,

Нам з мамою тебе не вистачає,

Не пропускай роки могодитинства...

Я буду слухатись, я буду працювати,

Щоббачити тебе вживу, не в снах,

Аби тебе щоранкуобіймати,

Абидорослішати в тебе на очах..."

Батьки дивились на вустаневинні,

А донечка кричала: "Не пущу!"

У чомувинна та мала дитина,

Чий таткойде на ту страшнувійну?

Матусявоїна так міцнообіймала,

А у душісховаласятривога...

"Я плакати не буду" - так казала,

Тільки подушка кожнунічволога...

Батькоприсів до донечкисвоєї,

Цілує і так лагідно говорить...

А дівчинка не відпускаєдвері,

Вчепилася за них і не відходить...

"Моя маленькадівчинко, тизнаєш,

На жаль, в житті не все можназмінити...

Чим довшети мене не відпускаєш,

Тим більшемені буде там боліти...

Я не залишуріднихпобратимів,

Мене чекаютьхлопці ЗСУ,

Хочкожен з нас кохаєУкраїну,

Але найбільше любимо сім'ю...

І я маю боротись там із ними

За твійспокійний сон і мирний день,

Абиздобути волю України,

І захистить таких, як ти, дітей...

У кожного із них своя родина,

Такі ж маленькідіти, як і ти...

І кожнаматінкасвогочекаєсина

З цієїтемноїганебноївійни...

Й тобісудилося з надієючекати,

Підтримувати маму і мене...

Я обіцяю - повернетьсятато,

І все сумне в твоїмжитті мине...

Тільки не плач, будь сильною, маленька,

Через війнутивже доросла стала..."

Стискалосямалесенькесерденько,

І рученятадверівідпускали...

Обійняла за шиюсвого тата,

Прошепотіла: "Я тебе люблю".

Пообіцялавідданочекати,

Й просила Бозю бути з ЗСУ...

І відчинилататочкудверцята,

І вклала у долонюсвіймалюнок...

А татораптомвирішивспитати:

"Якийтихочеш, доню, подарунок?"

І покотилисьзновудвісльози...

І знову в серцідівчинкитривога...

"Менівишневугілку принеси...

Я буду знати, що настала Перемога..."

12.11.2024

 

Монолог "Розстріляного Шевченка"

Дивлюсь на світкрізь рану без ножа...

Куди ж, народе мій, заводить доля...

Я попереджував не раз про москаля...

Лунаєбіль у кожніммоїмслові...

За Україну я б поклавжиття...

Бо тут зростав, і тут я народився...

І та смертельна куля теж моя...

В журбі за свою землю похилився...

Я бачив пекло, що несла війна...

Я бачивстрашніочіокупантів...

Розстріляний... Розстріляна й весна,

Яку безжальнорозірвали в шмáття...

Я чув і крики, й стогони, й ридання...

Я так хотів, щобхтосьїмдопоміг...

Луналипідруїнамистраждання,

Та я нічоговдіяти не зміг...

Я бачивсльози й розпач Бородянки,

Я чув всівибухи і пострілидовкола...

Моя душа завмерла того ранку,

Як нашідіти не пішли до школи...

Як люди поховалися в підвалах,

А хтосьтікавпідобстріламизвідси...

Життяспинилось і завмерлапам'ять...

Жорстокознищили колись квітучемісто...

В той день мав бути поетичний конкурс,

Лунали б вíршізбірки Кобзаря...

"І мертвим, і живим..." читали вголос,

Всізрозумілисутність москаля...

Всізрозумілибільмоїхвіршíв,

Холодну ненависть і вогняне тепло...

Воскрес я в кожнійзраненійдуші,

Тількимійпам'ятниксхиливчоло...

І в День соборності я мрію про єднання!

Бопонад все воно зараз важливе!

Всінепорозуміннязаховаймо!

Стількивсьоговже й так тут розділили...

Один народ - одна моя країна!

Жовто-блакитнавстелена дорога...

І працямає бути задля миру!

Єднанняподарує Перемогу!

Пролине час... Я очіпідійму...

Довколарозцвітатиме калина...

Всіпам'ятатимуть про цюстрашнувійну,

Та небо буде наше синє-синє...

І люди усміхатимутьсядолі,

І квітизапалають у вінку...

Й стоятиме "Кобзар" у кожнімдомі,

Як тільки ми переживемо цювійну...

22.01.2025

 

Новий рік під час війни

Кружляєзавірюха за вікном...

На підвіконніхлібчик і синички...

Ідедідусьізвишитиммішком,

У синіхчобітках і рукавичках...

Вітається з пташками, щозимують,

Проміннясонцясиплеться на шлях...

І люди повз з байдужістюкрокують...

Простий старенький, сивий по роках...

І вишитиййогомішокпорожній,

І борода не дістаєколін...

Він без санчат - звичайнийподорожній,

Але колись приносив стільки див...

Із оленями вже давно не дружить,

Снігуронькайого в чужих краях...

Колись сміявся, зараз тільки тужить...

Холоднийбіль в йогосиніх очах...

Я б запитала про йогосамотність,

Але прекрасно знаю все сама...

Колись йогочекали люди в гості,

А зараз й так вжетретійрік зима...

Йогоім'явважається фальшивим,

І так багатодітоквже на небі...

Але вінстворений, щобдарувати диво,

Навітьтоді, коли летятьракети...

Тільки ж чомусьмішокйогопорожній...

Де подарунки для малихдітей?

Чому без усмішки? Чомутакийтривожний?

Чомувін не вночіприйшов, а вдень?

Нестримна, тожпобіглазапитати,

Згорнуласябіляйогогарячих рук.

Дідусь не поспішаввідповідати...

Я слухалашаленийсерця стук...

Він з сумом голову підняв у синє небо,

Яскравесонцепроменямиб'є...

"Здається, нам так мало в світі треба,

Здається, так багатовсього є...

А я нещасний. Люди всінещасні.

Життяпереламалацявійна...

Я знаю, що повинен нести щастя,

Та де ж узяти те, чого нема?

Я в нічпідобстріламиможу не дістатись,

А вдень хочсонце й білийснігрипить..

І подарунків мало назбиралось,

Якихмалечіпощаститьвідкрить...

Але вони їм зараз не потрібні...

Дитинство й ріднихвтраченовже тут...

І я для них вже не такийчарівний,

Адже не здатен все це повернуть...

Не хочетьсянічогодарувати,

Нема в кого проситидопомоги...

Я б все на світіготовийбуввіддати,

Якбивмістилась у мішокмій Перемога...

І все б тодізмінилося на краще,

І засинало б з подарунками дитя...

Й воскресло б знову в кожнімдоміщастя,

І в Новийрікзасяяли б серця..."

Хай піднімаютьсявсікелихи за віру,

Що в українців скоро буде мир!

Нікому не зламатинашікрила!

Нікому не зламати наших мрій!

І житиме в душіцяміцьнавік!

Попри усе, навіть в повітрянітривоги!

Я не так сильно хочу Новийрік,

Як ту оновленунадію в Перемогу...

26.12.2024

 

Лелеки на руїнах

А підруїнами кричало немовлятко...

Той крик рвав душу й серце на шмаття...

Десьпоруч помирали мама й татко...

З родинивижилолишемале дитя...

З останніх сил просило допомоги,

Беззахисне, тендітне, та живе...

Сирена сповіщала про тривогу,

Волало з нею крихітне, мале...

В той час стояли люди на колінах,

Кидали квіти в пам'ять про героя...

В новинах повідомили - загинув..

А з ним бригада вся на полі бою...

В ту митьматусяпроводжаласина,

А іншийвоїнповертався у сім'ю...

Хтосьцілував в сльозахчиюсь могилу,

Хтось проклинав в молитвах цювійну...

Лунали "Ой у лузі" й "Пливекача..."

Кричали діти, плакали батьки...

Усе життя - над прірвою, в контрасті...

Усе життя - це "до" й "після" війни...

А підруїнамибуласуцільнатиша...

Ніхто не чув вжежодні голоси...

Лишвітер, мовоскаженілий, свище...

І прилетіли до руїнбілі птахи...

Кружляли над руїнами уперто,

Повторювализлякано "курлик"...

І небо розридалосянестерпно...

Лелеки кликали усіхсюди до них...

Нема родини. Немаєбільше дому.

І навітьпам'ять в полум'їзгоріла...

Одна ракета - одна пекельназброя,

Яка відразу три життя убила...

Лелеки на руїнахоселились...

На цихзруйнованих і почорнілихбрилах...

Бо тих дахíв так мало залишилось...

Війнанавітьлелекам вносить зміни...

Бовже не перша зброяїхвбиває,

Нічого не лишаєвідгнізда...

Але людина, як лелека, не літає,

Тому частішепотерпавід того зла...

І раптом не залишитьсядахів,

Де птáшкамсвоїгніздавити треба,

Лелекибудуть жить й середруїн,

Абилишеньлітатьпідмирним небом...

23.11.2024

 

Тим, хто нас вбиває!

Змішаложовтелистя темна кров...

І щастяосенінікраплі не лишилось...

Чи вам відомо, щотакелюбов?

Ви від смертей щедосі не втомились?

Там під землею лежать кращі люди...

Загиблихстільки... Але вам ще треба...

Вважаєте себе богами всюди...

Ви помиляєтесь, боце не ваше небо!

Не вашіночі і не вашізорі,

Не виповиннікерувати нами!

Не ваше сонце! Не ваше Чорне море!

Не вам розпоряджатисяжиттями!

І якщо в світідійсно є хтось "над",

То бумеранг скоро злетить в повітря,

І поверне сторицею назад...

І вам страждати не однестоліття...

За кожнісльозидіточок й батьків,

За кожнуматір, щоховаєсина...

За всіхзнедоленихскаліченихсинів,

За кожензойкмоєїУкраїни...

За коженподих, якийбувостаннім,

За кожного, хтойшов в смертельну путь...

За всіх, щорозпрощалися з життями,

Не встигнувшипізнатищастя суть...

Все повернеться... Усьомýсвій час...

Колись настане диво для країни!

Колись там зверхухтосьпочує нас,

Та вам ніколи не носить ім'я "Людина"...

Все повернеться... Пам'ять все згадає...

Відчуємощезапашну весну...

Й наступнимпоколіннямзагадаєм:

Шукайте нас у книгах про війну...

В усміхненихсвітлинах, в чорнихстрічках...

В заплаканихспаплюжених листах,

І хай палаєкоженвечірсвічка,

За вбитідолі й знищеніміста...

І може, Україні Бог всміхнеться,

І кине бумеранг Його рука...

Все повернеться... Вам скоро все вернеться...

Й коли цестанеться, закінчитьсявійна...

18.11.2024

 

Діалогматері з загиблимсином

Мати. У небіпролітаютьжуравлі,

А я шукаю серед них знайоміриси…

Свогосиночка, щовернувся на щиті,

Якийлише у пам’ятілишився…

Син.Пробач, матусю, обіцяввернутись,

Але війна забрала із собою…

На тебе тепер з неба подивлюся,

Так швидковкрилася, рідненька, сивиною…

Мати.Мійлюбийсину, а там в хмарах тепло?

Тебе з любов’юобіймає рай?

Я б тежперетворилася в лелеку

І полетіла би до тебе, в інший край…

Я б тежзлетіла птахою до неба,

І серце б віддала без зайвих мук…

Абилишдоторкнутися до тебе…

Абивідчутитвогосерця стук…

Абивсімсерцемміцнообійняти,

Відчути твою мужність, ласку, силу,

Рукою волоссяпом’ятикудлате,

Аби не почути те кляте «Убили…»

Син. Не треба, матусю, не плач, не сумуй,

Я часто до тебе летітиму з вітром…

Тиочізаплющ і мійпоглядвідчуй,

Я буду з тобою ввісніговорити…

Я буду для тебе осіннімплащем,

Червонимсвітанком в обіймахранкових…

Я буду для тебе веснянимдощем…

І зіркою в небі очей серпанкових…

Мати. Я буду молитись за всіх, хто в бою,

За кожного хлопця-солдата…

Ніхто не повернедитину мою,

І «мама» мене вже не звати…

Та коли полоненихповéрнуть до нас,

Дивитимусь в очіласкаві…

Я з іншими мамами стрічатиму вас,

Хоч знаю – мого там немає…

Але ж серед них не існує чужого,

Обіймуусіх тих, хтовернеться…

І може, коли піднімуочівгору,

Мійсокілменіусміхнеться…

03.11.2024

 

Віршприсвячуєтьсязагиблійвід російського дрону 15-річній дівчинціМаріїТроянівській та усімянголам, яких забрала війна...

Дівча, щовчораобіймалосвого тата,

Сьогоднівженіколи не воскресне...

Так швидко в тебе виросликрильцята,

Та не туди вони тебе понесли...

Моя маленькадівчинко, прокинься,

І пробуди мене з страшного сну...

Ти ж нібитількивчора народилась,

Та віддалажиття через війну...

Моя маленькадівчинко, ти де?

На якійхмарі душу поселила?

Твоя сім'ящодня до тебе йде,

На небо дивиться й сидитьбілямогили...

Моя маленькадівчинко, тимрій!

Можливо, хмари вміютьчутимрії...

Чити лишила їхсередруїн?!

Чи та ракета твоїмрії вбила?!

Моя маленькадівчинко, прости,

Що я така ж, як ти, лиштрохистарша...

Але дітей не здатназберегти...

Мені у цьомусвітітакож страшно...

Моя маленькадівчинко, скажи,

Як там на небі? Скількиживесвітла?

Ви не повéрнетесьніколивжесюди,

Бо тут зникаєпоступово слово "жити"...

Моя маленькадівчинко, а ти

Хотіла стати лікарем з дитинства...

Мабýть, на небі треба лікарі,

Бо в цьомусвітілишсуцільнівбивства...

Моя маленькадівчинко, бувай...

Тисередянголів, немов у себе вдома...

Тепертвоєжиттяобійме рай...

Тепер у тебе все буде чудово...

Не буде сліз, проблем, звуківтривоги,

Забудеш пекло, що несла війна...

А якщовдасться, підлети до Бога,

І запитай, коли прийде весна...

І пробуди Його у тому храмі,

Заглянь у очі й тихо попроси,

Щобдіти не втрачали тата й маму,

Щоб не ховали своїхдіточок батьки...

Боцявійнанікому тут не треба...

Ми маєм ловить світловіджиття...

Але чомусь до себе манить небо

Тих, хто не встиг пожить, хтоще дитя...

Моя маленькадівчинко, все буде...

Ти ж назавждизалишишсядитиною...

Тебе такузапам'ятають люди...

Тебе знайшлитаку і підруїнами...

Моя маленькадівчинко, лети,

Теперти не відчуєш болю й втоми...

Моя маленькадівчинко, живи

На небісередянголів - в новому домі...

27.10.2024

 

В холодному окопі плакав воїн…

В холодному окопі плакав воїн...

Гарячісльозивипікалищоки...

Не знаю іменійого, не знаю, хтовін...

Він на війні уже майже два роки...

В руках тримав старенький телефон,

Перебирав на ньому номер мами...

Та ріднідушівідчувають в унісон...

Вона сама йогоякраз набрала....

"Мійріднийсину, як ти, мій герою?..",

І зупинилисьсльози в одну мить...

Він плакав не від страху, не від бою,

А через те, щомамі там болить...

Через загибельріднихпобратимів,

Якініколи не повернуться додому...

Через самотність і надіюбезнадійну,

Через душевнийбіль - не через втому...

А слова мами - то яскравізорі...

Вони вертають на відстані в сім'ю,

Слово "тримайся" значить - "я з тобою",

А фраза "як ти?" дорівнює "люблю"...

ВійназміниламовуУкраїни,

Стали міцнішимипростілюдськістосунки...

І перше місцезайняла родина,

Дні без тривог - найкращіподарунки...

Щира розмова про буденність і любов

Надіюповерта в солдатськесерце,

Хочастріляютьвсюдизнову й знов,

І "просятьїсти" вженещасні берці...

Солдата долі наперед, на жаль, не знаю...

Та усмішка жила в його очах...

"Все буде добре, сину, я чекаю..."

СкінчИвсядіалог на цих словах...

В холодному окопі плакав воїн,

Не через слабкість, холод або страх...

А через те, щовін не знаєдолі,

Й не бачитьблиску в маминих очах...

Не можеобійнятиїїміцно,

І розпитати про життя усе...

І плаче осінь в золотавімлисті

За те, що холод на війнунесе...

І в шелестізагравжовтневийгомін...

А в серціназавжди - болюча рана...

В холодному окопі плакав воїн...

В самотнійхаті плаче його мама...

24.10.2024

 

У метро помирає життя…

У метро задихаєтьсямісто...

У тривогуховаютьсявсі...

Віддітей до бабусь - усірізні...

Та з однаковим страхом війни...

У метро задихаєтьсямісто...

А сирена надворічатує...

Може, людям потрібнощекисню?

Хочлегенівінвже не рятує...

У метро задихаєтьсямісто...

Кава вдома - цещосьнедосяжне...

Дзеленьчать у метро гітаристи...

Ллєтьсяпісня і вже не так страшно...

У метро задихаєтьсямісто...

У заторах - життя і авто...

Розсипаютьсядолі-намиста

Підболючимракетнимкрилом...

У метро задихаєтьсямісто...

У підвалахсховаласьнадія...

Я втомиласядихати киснем...

У війнізадихаютьсямрії...

У метро задихаєтьсямісто...

Триматись. Чекати. Любити...

Всі нагору жадаютьпролізти...

Людям хочетьсядихать і жити...

У метро задихаєтьсямісто...

І спиняється рух поїздів...

Хтосьогодні не вийдевжезвідси?

Пульс на грані. Увага. Відбій!

26.09.2024

 

Монолог України

Мені казали, щомій час минув,

Щовідійшла уже моя година...

Для когось я померла, хтось забув,

Та я ніколи не жила щасливо...

Згадайте всю історію мою,

Вже так втомились волю добиватись...

Безстрашнівоїни - атовці, ЗСУ...

Мійсвіте, хібаможна так знущатись?

Голодомор, ковід, Донбас, війна,

Небесна Сотня - кудивиполетіли?

У двадцятьдругий не прийшла весна...

Літаютьдуші, та немаєтіла...

Моя душа - тихочешвідлетіти?

Чиб'єтьсямоєсерцеіз тобою?

Мені казали: все можнапережити,

Абилиш не спіткнутися з війною...

Та й на війнівідроджуюсь з любові,

Бомої люди - кращі люди світу!

Покиньте вороги цючорнузброю,

Бомої люди хочуть мирно жити!

Мені казали, щомій час минув,

Що за три дні мене уже не буде,

А я щебачитерозхристана стою,

За мною стоїтьсвіт і вільні люди!

Мені сказали, що мене нема,

Ви ж моєтіло топчете війною...

Та вслухайтесь - кричить моя душа,

Бо я жива і дихаю весною!!!!

02.04.2024

 

Моя Україна – відроджене явище

Моя Україна - відродженеявище,

Заліза і платинизмішаний сплав...

Моя Українаповсталазізгарища,

Мовфенікс, що з попелукрилаздіймав...

Моя Україна - незламна родина,

Цеміць, яку ворог ніколи не знав..

Моя Україна - окраєцьхлібини,

Який в окупаціювсіхрятував...

Моя Україна - це "суржик заїжджений",

Пронизанийболем й палкоюлюбов'ю...

Моя Україна - цеквітеньзасніжений,

Груденьспекотний і липень холодний...

Моя Україна - вогонь Прометея,

Сяйвобезмежності, сила століть...

Моя Україна - ота Галатея,

Де стесаниймармур за долю болить...

Моя Україна - це маки розпечені,

Якіпроростаютьполум'ям з ран...

Моя Українастражданнямнарéчена,

За коженкуточокжиттяхтосьвіддав...

В моїйУкраїні культура буяє,

Душа невмируща - то ж чудо з чудес...

В моїйУкраїнідощів не буває...

То сльозизагиблихллються з небес...

Моя Україна - розритімогили,

Де мріїу землю не поховати...

Моя Україна - розтріпанікрила,

Щонавіть без пір'яздатнілітати...

Моя Україна... Моя незалежна...

Залежнавід НАТО і кількостізброї...

Моя сонцесяйна і ніжно-бентежна...

Як хочетьсяправди... Правди і волі!

Моя Україна - невизнана Богом...

Оплакана вдовами і матерями...

Моя Україна - в рядах Перемоги...

За щорозплатиласьсвоїмисинами...

04.04.2025

 

Небо

Розстріляне. Втомлене. Латане.

Пригнічене. Часом померкле...

Сивієразóміз солдатами,

Четверту весну з ними в пеклі...

Вночірозривається криком,

На ранокптахівпідіймає...

Сумує за втраченимвіком...

Планету дощемполиває...

То білимихмарамивкриється...

То димом ракет захворіє...

То сонячнимсвітломомиється...

То зоряним килимом вкриє...

Йогонакриваютьшахедами...

Йогорозривають на шмáття...

Воно на межііз ракетами...

Та вірить не хоче в розп'яття...

Там діривідградів... Там жах...

Там сонце у Бога сховалося...

Та небо змальовує шлях,

Щобянголи в ньогоздіймалися...

До ньоговідносятьмолитви...

До ньогонайкращізлітають...

До ньогозвертаютьсядіти,

І схожіхмаринкишукають...

Якбизатулити руками...

Щобянголинаші воскресли...

Абитільки небо не впало...

Абицювійнуперенéсло...

24.05.2025

 

Кохання. Війна. Тюльпани.

"Ось цітюльпани в стрічціжовто-синій", -

Замовив в магазинічоловік.

Записувала в зошит продавчиня:

"Щоп'ятниці - і так на цілийрік..."

"На кожнійстрічцінапишіть "люблю",

І більшніякихзайвихслів і дат.

Я через рік до вас іщеприйду", -

Так жартувавзакоханий солдат.

Військова форма, берці і тюльпани,

З коханоюпрощавсяславнийвоїн...

За тижденьгарніквітишвидков'яли,

Щоп'ятниціотримуваланóві...

Він не писав листів. Вінвірив в диво,

Щоїїусмішканіколи не померкне...

Вона тюльпани так чекала і любила,

Як звісткувідкоханогоіз пекла...

А раз на місяць голос йогочула,

І дихалабажаннямобійнятись...

Тривога. Обстріл. І смертельна куля.

І не вдалосяхлопцюврятуватись...

Загинуввоїнсвітла у бою.

Вона це знала, тільки не приймала...

Бокожнуп'ятницю на стрічці те "люблю",

Бокожнуп'ятницю приносили тюльпани...

І майжерікбукетикожентиждень...

Здається, щонічого не змінилось...

Тільки у слухавцітеперридаєтиша...

А у душімелодіяспинилась...

Вжерік минув. Зновп'ятниця настала.

Вона лише тюльпанами жила...

Вона щоп'ятниціновий букет чекала,

Ізвідчуттям, щовіраще жива...

Але вжевечір. Сонечко сідало.

Ставало темно й холодно в оселі...

Старітюльпанисумно й тихо в'яли...

Аж раптомхтось постукав в їїдвері...

На радощахпобіглавідчиняти,

А на порозі - жінка-продавчиня.

"Вам це просили особистопередати,

Як через рік не прийдезновхлопчина...

На цілийріквін проплатив тюльпани

Як теплу згадку про йогокохання...

Я щелюбовтаку не зустрічала,

Тожобіцялавиконатьпрохання".

Вона дивилась на простягнутийпакунок,

А в ньому лист і зновусімтюльпанів...

Жінкапішла, вручивши подарунок,

А дівчина у розпачі стояла...

Лишкількаслів в маленькому листі,

Що рвали душу й позбавляликисню...

"Якщотицечитаєш, то прости,

Що не вручив тобіїхособисто...

Цештучніквіти на безмежнупам'ять...

Про те, як мріяли з тобою про сім'ю...

Та якщо в небо кращихзабирають,

То, може, й добре, що я тут. Люблю."

Вона стискала лист в обіймах болю,

Й лилисясльозиіздушевних ран...

А тітюльпанишепотіли: "Він з тобою..."

І хтосьневидимий за плечіобіймав...

23.05.2025