Роздуми наступні.
Пригадуються ті «Вишневі зустрічі», модератором яких є Роман Кухарук, на яких я чи не вперше розсмакував прозові замальовки Максима Одарюка. То було оповідання про хлопчика,  який мріяв бути двигунним агрегатом: мопедом, мотоциклом, авто. Вся трагічність оповідання полягала далеко не в тому, що цього хлопчика з рулем у руках на узбіччі переїхала фура, а в тому, що наше внутрішнє згорання проявляється від самого дитинства.
Повертаючись до збірки Максима Одарюка та Ольги Ляшко «Амбівалентність» варто зазначити, що попри проголошений Максимом «темний бік збірки», його поезія нагадує тінистий затишок розлогого горіха у спекотний день, коли плоди беруть соковитість і ядра випромінюють твердь, твердь пізнання світу навколо. А якщо мова зайшла за тінь – то це вже темне, цвяхами вгризається, нишпорить поміж рядків текстів «чоловічого розділу» книги. Звісно, вона має як чоловіче, так і жіноче начало.
І вірші оті Максимові – то не просто строфи. Це - «новітні легенди» військові, урбаністичні, філософські, подекуди романтичні. Саме такі назви має добірка віршів Максима Одарюка, яка увійшла до книги «Амбівалентність».
Чи відмінні наративи авторів? Чи є різниця між логікою чоловічою та жіночою?
Одностайно можна зазначити, що круговерть Сансари чекатиме тебе, читачу, на сторінках книги Максима Одарюка та Ольги Ляшко «Амбівалентність».


Просто гортати спільну збірку Ольги Ляшко та Максима Одарюка «Амбівалентність» годі. Вона не залишає читача осторонь, бо передбачає незворотнє занурення в тексти авторів.
 Свідомо почав прочитання з текстів авторки незвіданої – Ольги Ляшко, бо з творчістю Максима Одарюка знайомий наживо, а з самим автором товаришую. То ж, друже, про тебе трохи згодом, після вдумливого прочитання творів твоїх раз по раз.
 Вірші Ольги напрочуд легкі, та відсвічують світоглядні сентенції авторки, які є одвічними.  Сама Ольга з обпаленого війною Маріуполя. Наразі живе у Тернополі. Її твор, які увійшли до збірки «Амбівалентність» є зачинами чотирьох розділів « Вогонь», «Земля», «Вода», «Повітря».
 Особисто для мене вони близькі ще й тим, що колись саме в Тернополі мною було написано цикл оповідань «Чотири стихії». Думаю,  не варто повторюватись і називати ці складові Всесвіту, які є одвічними з часів його виникнення. Певно, Тернопільщина надихає на щось прадавнє, та досі незвідане.
 Ольга Ляшко не просто описує ці витоки світобуття, а пропускає зазначені стихії в своїх творах через усю себе без останку, від згорання до відродження, проектує увагу читача на призму свого світобачення, без оптичних фільтрів, інколи до мурашок в очах, але, направду, щиро.
 І відчуття ті природні, даровані прочитанням водночас легких і самобутніх творів Ольги Ляшко.