Діти підсов’єтських письмаків (Гінкулов, Загребельний, Пінчевський) пишуть життєписи.

Богдана Марівна Пінчевська подарувала нам посутній мистецький портрет маляра а розвідника Миколи Глущенка – Глуща.

Мистця – митця – хилитання. Краще мистця бо мистецтво – два слова, упроваджені ув літературно-мовний обіг наприпочатку 20 століття у передмові до збірки вишивальних узорів Оленою Пчілкою. Се як каварня і кав’ярня – за Святославом Гординським – у каварні подають каву, у кав’ярні – кав’яр.

«дещо гаркавлячи»

Мешканці замість жителі – мешкають у будинку, у хаті, у квартирі. Живуть у місті, країні тощо.

Блискуча – блєстящая – прикрий московизм.

Дружина, звичайно ж, зі шмоків – Молдова. Микола знав, що робе – хо вижити під большевицьким режимом – бери шмочку у жони. Се як тепер в усіх русинов на Закарпатті дружини – мадярки.

Микола Глущенко про Довженка (по суті саме Довженко од імени большевицьких спецслужб завербував Глуща): «Довженко мав надзвичайне чуття прекрасного, рідкісний смак, йому були притаманні широка ерудиція, безмежна фантазія, надзвичайний дар переконувати. Він приголомшував співрозмовника пристрасністю своєї мови, доказовістю переконань. У ньому було щось од пророка».

Галичанські – галицькі.

Святослав Гординський про Глущенка: «Творчість Глущенка з банальністю узагалі нічого спільного не має і тим більше він не претендує на ґеніяльність, неі на концепції, з яких можна би скласти точно сформовані теореми. Він хоче передусім бути малярем. Безумовно – Глущенко має сильну індивідуальність і його творчість її висловлює. Він належить зовсім до цієї молодої генерацію українських мистців, що прийшли у свій час у Західню Европу із великим і непереможним бажанням якнайбільше побачити і научитися».

Лідери нації – їх не може бути багато. Один лідер на епоху.

«Миколі Глущенку завжди щастило з оточенням. На жаль, його оточенню не завжди щастило з батьківщиною». Таке. Звучить понадто антиукраїнськи.

  Малярство Винниченка – ув Інституті літератури. Цікаво. Чому не виставляють? Бодай би у музліті…

Винниченко про Глуща: «17.08. 27. Хлопчина досить охочий до сну. Уночі спить годин дев’ять і по обіді години дві. Годин кілька рисує та малює. А з рештою часу, бідолаха, не зна, що робити».

Портрет Поля Сіньяка з пейзажем написаним Сіньяком у портреті Сіньяка, написаному Глущем. Неймовріно.

Винниченко too: «Глущ не боїться сучасного антиукраїнського курсу політики. Правда, чого йому боятися? Національним почуттям він не хворів, і здається, не захворіє. Здається. соціальний інстинкт у нього майже зовсім атрофований».

Стріла – не криптонім а псевдонім, бо криптонім се С.

Любов Глуща до Винниченка вимушена – Ярема мусив наглядати за Винниченком аж до його смерти. По смерти письмака а політика у мужен приїхали хлопці зі СВР і вигребли усе з архіву, же їх цікавило. Усе, що не цікавило, поїхало до США, звідки неутомний Володимир Панченко повернув ув український обіг – і малярство, і ЩОДЕННИКИ. Глущ забезпечував операцію МУЖЕН од початку і до фіналу. Після сього він справді міг оддатися своєму малярському гісну до решти.

Лео Скамп: «Він змінився до неупізнання. Глущенко став розкутішим, темпераментнішим а щедрішим у кольорі. Але чомуйся збайдужів до портрета. Чому?» 1960 рік.

Загалом – гарна книзь – читайте.

Про виставки Глущенка читайте тут:

 http://litforum.com.ua/index.php?r=24&a=8419

http://litforum.com.ua/index.php?r=24&a=8035