Тепер я не сама, а з чудовою книжкою Olena Bondarenko "Сама", презентація якої щойно відбулася в книгарні "Є" на П. Сагайдачного. Щаслива, що зустрілася з Оленкою, що побачила цю дивовижну жінку, журналістку, мандрівницю, першу в світі українку, яка за 108 днів одноосібно пройшла 2300 кілометрів через усю Карпатську дугу, перейшла чотири країни, подолала усі карпатські двотисячники, ступала слід у слід ведмедям, зустрілася віч-на-віч з зубром, ночувала під градом і грозою. І йшла, йшла - під небом, серед трав, лісу, каміння, розбитими стежками. Написала про це унікальну книжку. Запросила на презентацію. І сьогодні ми обійнялися. Презентацію я конспектувала, бо Оленина розповідь, така ж захоплива, як її мандрівка. Хоча що я можу про це знати? Про мандрівку через гори і ліси знає тільки мандрівниця. "Я люблю бути сама з собою. У горах найбільше впорядковуються думки, я найшвидше відновлююся. Це мій спосіб життя, у якому я найкраще функціоную... Можливо удвох і краще розставляти великий намет, бо я ставлю саме такий і почуваюся у ньому, як у палаці... Напевно, краще удвох, аніж одній, зустріти в горах 15 собак... Проте я люблю йти одна. У гори ходить той, хто їх любить... Я людина виходжена. Без підготовки 2000 кілометрів не пройдеш. Великий похід - це багато маленьких походів... " Оленина книжка налаштовує, щоб ми кожен день робили маленькі походи, а мріяли про великий. І планували його. І не здавалися. "Бо від нервів сипляться наші тіла. Я йшла постійно, хіба що зупинялася перечекати град і виспатися. Шлях модифікує твоє проходження. У тебе тут є все, всі інструменти, все необхідне для життя. Треба слухати себе і природу. Зі стихіями треба співпрацювати. Я до гір - з респектом... Перш, ніж піти в похід, опрацювала книжку "Мистецтво любити тварин". Ведмідь - він, як підліток, не знаєш, що у нього на думці... Я не ходжу у гори, щоб воювати з природою. Тут моє місце сили. Зустрічі були неймовірні, проте найприємніші з щедрими людьми, які ділилися і яблуками, і помідорами, і сиром. Я завжди налаштована, що нічого зі мною не трапиться. У мене нема опції, що зі мною щось станеться. Я ходжу повільно, вишколено. Від втоми мене рятувала втома - натомишся і спиш. І відновлюєшся. І, так, я не поклала у свій 20 - кілограмовий рюкзак жодної непотрібної речі, жодної. Аптечкою не скористалася жодного разу. Бо що зі мною станеться?.."

Що я можу знати про походи в гори довжиною понад 2 тисячі кілометрів? Це знає тільки мандрівниця Олена Бондаренко, яка любить їх настільки, що спустившись через 108 днів униз, відчує велике бажання розвернутися назад! І почати все знову. Оленина мама, прочитавши книжку, сказала: "А може й собі щось зробити?" І хіба лише вона одна такої думки? Дякую, дорога Оленко, захоплююся вашою витривалістю і відвагою. Ви заряджаєте на походи. Слово Просвіти чекає на ваші журналістські дописи. А я вже з великою насолодою починаю читати "Саму". Щоб ступати за вами слід у слід, як ведмедиця, яка любить с в о ї х.

першоджерело: соцмережа ФЕЙСБУК