Юрій Андрухович – письмак – писав щотижневу колонку для ТСН. ДІОСКУРУС 2019 року видав сі публікації третім виданням під назвиськом ТУТ ПОХОВАНИЙ ФАНТОМАС.

Парадиґма – Польща моц а фист, Україна – гівно – червоною ниткою проз усю книзь. Не диво. Ґранти не пахнуть.

«ми були не тільки молоді а і голодні. І голод, як завжди, ідейно перемагав».

Львів не є містом лева. Містом лева – реально – є Київ. Мав би знати, Юрку.

Прогон на депутатів жлобуватий – парламент мусить бути, як поранкова кава а вечірнє вино. Не улаштовує якість? Гаразд. Шуруй у парламент і покажи клас істинно вартісного депутата українського парламенту.

«Новорічні пиятики позаду, а різдв’яні попереду». За старим стилем вуйко мисли. Уже так не є.

«лише чинні алкоголіки можуть утримувати баланс добра і зла у сьому світі».

Однопляшник – почарківець.

Слово блискучий – блєстящій – московизм.

«співати з усіма дорослими – се наче і самому уже дорости до них».

А ось і антиукраїнське гівенце нумеро уну: «Невідомо, які у нас будуть нащадки, якщо вони у нас будуть». Будуть, Юрку, будуть, знаю се достеменно.

«з інопланетянами можливі контакти але не дружба».

«Найвища форма ушанування поета – його поховати. У виняткових випадках – ще і перепоховати».

Порівняння українців з білорусами – гівняне і антиукраїнське суть. Нумеро дой.

Нумеро трій: «що се за така нова фішка у сього народу – війна з даждьбогами».

«ровер на заході не є ознакою бідности».

Гівно нумеро патру: прогони на українських заробітчанок ув Італії. Устидався би, хую ти бичий. Вони принаймні духовно не проституюють, як ти, коханцю ґрантів од чужих розвідок.

Гівно нумеро чінч: «се приносить надію: настане час, коли сі молоді чорношкірі хлопці , можливо, поборються  за усіх нас. І саме од них нарешті народяться справжні українці».

«Я упевнений: усе простіше.  Є гівно. Яке просто гівно. Усе . і жодних тобі смаків» Справді? Самокритично, бро.

«сексуальний альтруїст»

Гівно нумеро шасе: «Усі знають про нас усе; країна нелюдів, холодна, тупа і жорстока. Такій країні, м’яко кажучи, так чи сяк кінець». Чого ж ти, уйобку, не підеш у чужу літературу, де усе ок, пощо, брате, мучиш себе, сараку, га? Ти ж, сарачє, чужі мови знаш – то ощаслив їхні літератури собою красівим а неотразімим. Ми си якойся змиримо з таков утратов – полишимо собі твою поезію а ґеніяльні ЛИСТИ В УКРАЇНУ. А усе инше – так і бить…

Гівно нумеро шапте: «катастрофа країни, чоловіки якої уже не можуть  ні любити, ні захистити» Се ти про себе, чоловіче? Не співчуваю. Просто піди на хуй з такими словами. Твої кохані поляки а німці тебе захистять – пінзелюй до них а не вертай си .

«молився інколи до вікна».

«грали навбитки».

«пташина інтуїція»

Гівно нумеро опт: «мабуть, нам узагалі гідність не подобається – не тільки у поляках, а і у собі самих». Одмовляти українській нації у гідности  мо тіки повний мудацюра, альбо ворог, альбо хуйло. І хто ти із сих трьох, Андруховичу?

«Татари єдині у Криму, кому можна довіряти». А українцям уже ні?

Голосити – ґаласіть – верещати.

Гівно нумеро ной: «ударити якнайболючіше свого – звична українська реакція на програш». От гнида підзалупна.

Гівно нумеро дзич: «наш народ як завжди у скрутну хвилину виявляє подиву гідну солідарність – усі проти усіх.» Брешеш, падло, усе ж навпаки.

Руданський ніколи не був малоросійським поетом. Нікаґда, ніґди, невер.

Се Руданський поет-середняк? А не пішов би ти на хуй, долбойобе самолюбний. Затям, драбе, Руданський – великий український поет з абсолютним одчуттям ритмомелодики української мови – він пластичний, сміливий, художньо вартісний.

Отже, підсумовуючи: тупий ґрантоїд, вихвалько, нездоровий літературний нарцис, україноненависник на поталу ґрантодавцям світу сього.

Без поваги.