Я поринув у вітряний шум

У сповільнений танець хмарок

Я прийняв до серця їх сум

И зрівняв з їх летом свій крок

 

Я поринув у місячний щем

У сріблясті обійми-сни

Я забув про моря і землі

И навіки пропали вони

 

Я поринув у сонячний вихор

У розпечені сяйва-уста

Я у такт із полум’ям дихав

І навколо цвіла пустота

 

Із далеких світів пролунали

До мене незнані пісні

І у серці моїм запалали

Мов зорі, краплини ясні

 

Я вертався на стигнучу землю

Я ступив на холодну ріллю

І над схилом, де згорбились верби

Запалив перше слово: «люблю»

 

 

 

В далеких тенетах

грайливо поснули

квітчасто-мінливі косулі

І срібні газелі

в промінні-оселі

заслухались в кукіт зозулі

Як хвиляві плями в намулі

 

В далеких просторах

в розливах прозорих

хороми хитаються сині

В розлогих забавах

в промінястих лавах

купаються в згарищах, в димі

Суцвіття холодні і дивні

 

І тихо лоскоче

прогалини ночі

пір’їна зорі гомінлива

І ластиться злива

у нивах

 

 

 

Питання, відповіді

 

– Навіщо ті зливи та

        бризки проміння

В скуйовдженім пасмі туманів,

Для чого ті рухи

        безладно-невпинні

Хмаринок жарких, напівп'яних?

 

Чому ми в дитинстві живемо щасливо,

Та щастя чомусь те коротке?

 

– Хм… Ось серед листя

        красуються сливи,

Єднаючи кисле з солодким.

 

– Чому над поламаним бурею лісом

Схід грається променем-списом,

Чому його відблиск хвилює однако

Бродягу і панну під лаком?

Чом дощик, вродившись

        у хмарах високих,

Зринає в провалля глибоке?

 

– Щоб струни від хмар до землі натягнути

Та грати і небо забути…

 

…Так, тільки щоб струни

        в пітьму протягнути,

Співати, ридати, заснути…

 

 

 

Осінні наспіви

 

В терпкім повітрі ще плинуть

Запахи теплих дощів,

В затишку темнім садів

Синява стигне.

 

Спалахом літів ясних,

Сполохом буйності весен

Листя вологе шумить

Дивно-чудесно.

 

Спалахи марево-снів,

Спогади спраги палкої

Обрієм хмари рясні

Мчать до спокою…

 

Що зараз – травень чи жовтень?

Що в оці – день, а чи ніч?..

Гнуться дерева помоклі,

Камінь блищить.

 

Тануть в п’янкому повітрі

Шепотом звуки смутні,

Знаки біжать чарівні

В кожнім хитанні…

 

Здалеку чутно мені –

Голосом змучених прагнень

Линуть далекі пісні

В світі туманнім.

 

Линуть далекі пісні,

Вітер улесло шепоче,

Падають думи ясні

В озеро ночі…

 

17-18.01-1977 р.

 

 

 

Крізь світлі тумани пролились

На гравій далекі пісні

І в камені знов розпустились

Суцвіття казково сумні

 

Знов вільно бушуючі лави

Згадались в мертвіючих снах

І погляд чарівно-лукавий

Збігаючий по небесах

 

І віялись бурі і люди

І падали сльози-дощі

І дивні слова-перегуди

Вливались в промерзлі кущі

 

 

 

Пломінливо проріже пітьму

Потяг срібло-віконний

Та залишить хитання кущів

І травинки безладний кивок

Одинокої… Чому?

 

А далеко десь гуркіт і свист

Пронесе він по спілих житах

І розкидають темне намисто

В небі птахи

 

А слабкий каганець метеора

Лиш байдужості неба додасть

І кружлятимуть хмари довкола

Якийсь час

 

Поїзди, метеори, комети

Ви неспокій несете в життя

Почуття нездійсненності, втрати

Незавершеності буття

 

 

 

Фіолетові кларнети вечора

Ворушилися і грали

             серед поля

Пережовували кози

           з сіном дещо

Те, що заблукало

            десь на волі

 

І хотілося іти

           в загадку вечора

І з вогнями дихати

                   і пити

Те далеке

            невідоме «дещо»

І у ньому

            серце утопити

 

Фіолетові кларнети вечора

Так безжурно й лагідно співали

Мов у дня позабирали печиво

І в торбину ночі

                  переклали

 

  5.11-1995 р.

 

 

 

Вечірні тумани

    Вже холодом димлять

         І линуть в осінніх долинах

І чудом великим

    Осяяна хмарка

         Пірнає за обрій

              В країнах далеких, незримих

І місяць рожевий

    За нею схилився

         І тугою ллється

              І тихо ясніє, німіє

А темінь затаєна

    Синього лісу

         Здивована дещо

              Поглинула легко

                   Той спогад і спів

                        Ту - надію

 

   6,7.10-81,29,30.11-84рр

 

 

 

Таємниця

 

Прикрита сріблястими кронами

Омита ночами безмовними

В гаю таємниця жила

Вона... Мов синиця була

 

Вітрами овіяна сильними

Обложена хмарами синіми

Вона, мов косиця цвіла

З листками узори плела

 

Обнявшись з березою білою

З корою розмови вела

То пестила стовбур несміливо

То вдень у корінні спала

 

Сама ж, як царівна була

Чи просто... Дівчина з села

 

Колись між зеленими вітами

А ще між бруньками і квітами

А ще за ставами-глибинами

В гаях таємниця жила

 

Але, попрощавшись із нивами

З деревами, з сонця розливами

Бровою у бік повела

І... Вслід за туманом пішла

 

8,23.08-1994 р.

 

 

 

Камінь. Н. М.

 

Він стоїть серед пустоші

На схилі гори

І його омивають вітри

Він один серед присмерку

            та сірої мли

Весь у сяйві небесної гри

То – камінь

           нездійснених

                       снів

Він стоїть і чекає

Дорогої пори

Золотої дитинства пори

Але все проминає

Відходить у тінь

У темінь глухої гори

Так камінь

            говорить

                        без слів

Але мак розцвітає

Його вітер хитає

Але птах прилітає

Заводить свій спів

І тане

        мовчазність

                       віків

 

    10.02-87, 24.07-88 рр.