Потрапила мені до рук дивовижно мерзотна книзь ВІТАЛІЙ КОРОТИЧ ЦІЛКОМ ОСОБИСТО приВАТНІ г’листи до Дмитра Кременя. Упорядкував а упередмовив Тарас Кремінь, наш поки що офіціозний борець за державну мову коштом платників податків, продавлений на сю посаду величезним антиукраїнським слобожаномовним ментом Аваковим, а видало сю подиву гідну річ вікопомне антиукраїнське видавництво Табачніка-Яневського  ФОЛІО.

Дохтурь Каготіч, київець зроду, кий у 70-і не злазив з тілірадіо – боялися праску умикати  -- аби там не з’явилася проява, а також одкривати голодильника теж – бо і там він міг бути. Як нині Жадан, уласне. 

Їздило світами, редаґувало УСЕСВІТ, секретарствувало, секретутствувало.

Претендувало на голову Спілки по Загребельнім, але – єбанув Чорнобиль і Каготічь уєбал до Мацкви, де го укохані шмоки підігріли для нього кріселечко головреда АҐАНЬКА. Як співаєсь ув українській народній пісні НЕХАЙ ЇДЕ, НЕХАЙ ЇДЕ, ХАЙ ЙОМУ ВЕДЕТЬСЯ. НЕ ДАСТЬ ЙОМУ ГОСПОДЬ ЩАСТЯ – НЕХАЙ НЕ ВЕРНЕТЬСЯ.

Наколи єбануло  ҐКЧП Каготічь тотчас накивав п’ятами – аж у Бостон.

Наколи повернувся у свої Рубльовські хороми – усе для нього було скінчено.

То воно паслося в Україні на антиукраїнському полі і час до часу срало українцям не тільки на голову а і у душу.

По якім праві?

Хуйзна.

Та менше з тим.

Головне ся продажна глядь розмислює про свою цноту, честь, гідність, репутацію, пор’ядність.

І з ким воно справу мА? Хто його кумири а співрозмовці? Чудовий маляр Андрій Антонюк, сексот, автор внутрішніх рецензій для КҐБ на гонорарній основі Дмитро Кремінь, Леонід Череватенко, Валерій Гужва (схоже на жабу псевдолітературне створіння, же працювало у Слабіка, а при большевиках було інструктором ЦК ЛКСМУ а переголом і ЦК КПУ), Ґардон, обидва Табачнікі тощо.

Прикро, коли  на (в, йолопе) Україні мене швидко забудуть. А що там пам’яТАТЬ?

Внутрішнє чимчикування.

У мого покоління було абсолютно природнє відчуття сирітства.

З льохів провінційности.

Петро Осадчук – який він поет, самі знаєте…

Стус працював асфальтоукладачем під вікнами інституту літератури.

.Од слова закалятися – ЯК ЗАКАЛЯЛАСЯ СТАЛЬ.

Українська література у світовому контексті як той пролетарій…. Ей же у роги мА, як любив мовити Микола Рябий. Се ти про КУБАТУРУ ЯЙЦЯ чи  про ЛІЦО НЕНАВИСТИ?

Брати-галичани. чого ж вони тобі брати а не сутнісно такі як ти?

Ліна Костенко на дух не терпіла Павличка.

Донос Павличка на Євтушенку.

Я давно не творю коаліцій.

Орсона Велса запитали – хто, на його думку, щонайкращий фільмар сучасности. Він одповів так: «Ну, уласне, нас кілька».

 Напис на стіні ДАРМОЇДИ. Бажан: ось вам подячні читачі.

Злам у біографії.

Вінґрановський не тільки писав ґеніяльні вірші а і ґеніяльно пив.

ziter@telekont.ru –- електронна пошта сего песиголовця. Він ще не здох? Здається, ще дихає, падло. Пишіть, єбіть, деріть як востатну ґіуку.

Іван Труш – закарпатець? Одколи?

Іларіон Огієнко – неоковирне поєднання, бо Іван Огієнко він же митрополит Іларіон, тут годилося би додати другий, аби не плутати з першим – автором СЛОВА ПРО ЗАКОН А БЛАГОДАТЬ.

«П’яниць не люблю, тверезим не довіряю». Максім ҐОРЬКІЙ.

Пошта ходить пішкома.

Іван Миколайчук боявся почути виконання псальмів.

Ґеніями уторинности. Отсе Каготічь собі поганяло підігнав.

Анна Ахмєтова про романи Ґріна – переклади з невідомого.

Я ніколи не пропонуюся конкретно. А як? Одверто? Нахабуще?

Спілка письменників створює видимість спілкування, а насправді тримає на світі і підгодовує чиновників і дозволяє клеркам – уже із інших контор – здійснювати контроль над літературою. Більше нічого.

Гончар научав молодь конформізму. Судячи з публіцистичної писанини Каготіча – найшов вірного послідовника .

Варто позбуватися нашої неутомної толерантности до принижень.

Донцова – донька почесного чекіста Аркадія Васільєва.

Сєрґєй Довлатов – жив не там, писав не для тих.

ДЕРЖАВА ДБАЛА НЕ ПРО НАС. ІНТЕРНАЦІОНАЛ  у перекладі Миколи Вороного.

Коли дихне кістлява вам у спину поміж лопатками, усе сприйматиметься инакаше. Микола Бажан.

Прогони на Мовчана абсолютно нікчемачні а мало справедливі.

А се про Любу Голоту, же давала мені рекомендацію до Спілки, а коли – при Яворівському -- за наполяганням Череватенка президія НСПУ розглядала мою ЗЕЛЕНУ ПАПОЧКУ, одреклася од мене (Я НЕ ХОЧУ, АБИ ПРО МЕНЕ ПИСАВ ВАСИЛЬ ВЕЛИМЧИЙ): «попрохала, аби я дав їй інтерв’ю і подарувала книгу зі своїми попередніми бесідами. Я прочитав і стало нецікаво – усе про те, як тільки тут, свій до свого, а угору пнуться не ті. ніякий турок їм нічого не розкаже – не почують. І я Любі одмовив, бо ішлося про їхню ліліпутську систему вимірів». Абсолютний гидомирний довболот – там же розмови з твоїма улюбленцями, зокрема із Загребушею.

Ось моя рецензія на Любину книзь:

http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=7972

То ж Голоту мені не трож своїми дрожащімі рукамі. Ми маєме право її критикувати. А тобі, гидомирнику запроданський, зась.

У тридцятих було підло і страшно. Але там не було антиукраїнського терору. Справді? Шкода, бидло то, що тебе не було на вечорі, приуроченому до 85 річчя Мовчана, де він зачитав потряс ний монолог про сільського вуйка, забитого за збіжжя озвірілими московитами. Тому заткайся, лікарю, ти йобнувся вусмерть.

Нападки а поневага щодо покійного Володимира Панченка – абсолютне блюзнірство. Панченко – трудяга української літератури на одміну од тебе, недомірку.

Отже – Каготіч самозакохане тупе лайно.

Не мпілка тебе одкинула пріч як непотріб, а могутня українська нація.

Крапка.