Група будівельних компаній Товариство “ВІДВАЖНИХ” от уже п’ять років займається культурницькою діяльністю на Київщині зокрема та по всій Україні загалом. Так, наприклад, на сьогоднішній день йде робота над  проєктом “Бібліотека “Слова Відважних”, заснованим у 2024 р., що наразі нараховує три видання: дебютну збірку поезій Богдана-Любомира Притули “Осколки” , “Інтинський зошит”, що вміщує у собі вірші видатного українського перекладача Григорія Кочура, створені протягом заслання в Інті 1945-1953, та антологію “Поезії війни: Слово Міста - Героя  Ірпінь”, яку склали поетичні та художні роботи митців та мисткинь як з усієї України, так із Ірпеня зокрема + видання творів переможців Літературної премії Ірпеня - теж, до речі, фундованої Товариством “ВІДВАЖНИХ”. Окрім цієї премії (notabene - її призовий фонд складає найбільшу суму з усіх подібних премій - 500000 грн., а у перший рік проведення (2021) кількість поданих  заяв на участь склала 379 авторів - абсолютний рекорд для України). Організація також займалась підтримкою створення муралів на території Ірпеня, а 23-го року було засновано ще і премію за поширення перекладацьких ідей та цінностей ім. Григорія Кочура, що і досі вручається у рамках щорічного “Кочур-Фест” за підтримки засновників Товариства.

Також Товариство підтримує освіту - у рамках партнерства з Ірпінським ліцеєм інноваційних технологій - а також мистецтво - у рамках щорічного пленеру “Намальований Ірпінь” за підтримки Володимира Карплюка - та кіно, позаяк офірувала кошти на створення документального фільму “Форпост Ірпінь”.

Одним з авторів, твори якого було видано у межах проєкту “Бібліотека “Слова Відважних”, є молодий автор з Ірпеня Богдан - Любомир Притула (нар. 7 січня 2008). Особисто з ним уперше познайомився 10 травня у кнайп-клубі “Купідон” (там тоді проходила “Перша кава” ). Богдан, попри свою, попервах, небагатослівність, склав враження культурно обізнаної та ерудованої людини, і згодом, не без подивування, дізнався, що у Богдана уже є видана перша збірка поезій, а опріч того - ще й 20 авдіокниг.

Його творчість привернула мою увагу, тож ознайомився з Богдановою дебютною збіркою “Осколки”  самостійно. 

Збірка поділена на чотири частини: “Перевернута ахінея (Сад незірваних плодів)”, “Сонети (Відвертий пафос)”, “Осколки(Фрагменти убитої силабо-тоніки)”, “Багряний бузок (Він мурував словами молитвами/підмур’я-мури Амурових церков)”. З усіх віршів, вміщених у книжці, зараз було видно, що автор не цурається формальних експериментів, а вибір тем свідчить про уміння відгукнутися художнім словом на усе довкола, а також застосування різноманітних оптик для пізнання себе і світу довкола. Дякую Богдану за можливість особисто ознайомитись із його поезією, та від себе бажаю автору нових поетичних звершень.

Окремо ще слід відзначити видання у межах проекту “Інтинського зошита” Григорія Кочура. Сам Григорій Кочур (17 листопада 1908 — 15 грудня 1994) –непересічна постать ув українській культурній історії, видатний перекладач і публіцист,майстер художнього слова, якому удалося вижити у вирі політичних та соціальних пертурбацій XX-го століття, перенісши декілька хвиль репресій, заслання, неодноразову заборону публікуватися.

Тож його “Інтинський щоденник”, до складу якого увійшли вірші, написані ним за час ув’язнення у концтаборі ГУЛАГУ поблизу міста Інта тодішньої Комі АРСР, уперше вийшла друком у 1989 - на той момент складала 27 віршів - і в нинішньому виданні доповнена ще шістьома віршами, записаними Ярославою Людкевич під час  спільного утримання на засланні (у новому виданні вона також написала післямову), передмовою Максима Стріхи, та фото з архіву музею Григорія  Кочура ув Ірпені, не може бути пропущений повз увагу поціновувачами української літератури.

Самі вірші дуже гарні. Кочур тут виявляє не лише природну, як для перекладача, філолога, та ще і учня неокласиків, “класичну пластику і контур строгий”, а і глибоку чуттєвість (узяти  вірш “Молитва атеїста”: Я благаю Бога Збігу Обставин /І тебе, Випадковості Богине,молю /Зберегти, для людського життя зоставить/ І мені повернути дружину мою. ) у поєднанні із сливе стоїчною стійкістю (“Сонет”), чи й вірою у світло, що усе ж пробиває крізь щільну, всеохопну темряву доокруж - світло людей і світло мистецтва (“Сонет напучування”).

Наостанок ( lastbutnotleast), говорячи про антологію “Поезії війни: Слово Міста - Героя  Ірпінь” слід окремо визначити те, же кожен українець та кожна українка пропускають крізь себе теперішні події війни - незалежно від того, як далеко вони знаходяться від центру межі бойових дій. Ця книга знайомить із пережитим досвідом людей, що перебували під окупацією в Ірпені, знайомить з текстами, що говорять про війну “з перших вуст”, зображеннями, що створюють великі і малі наративи, а подеколи є зліпками з душ самих авторів.

Трохи до визначення самих цих двох видів мистецтва.

Поезія говорить до нас не просто поетичними рядками, метафорами і образами, що за ними криються - поезія говорить до нас сенсами. Так чи інак, вона веде бесіду з нашим розумом, нашим світоглядом, збагачує його (для цього, як правило, поезія має бути хорошою). Через це література під час війни така важлива - вона допомагає людям обмінюватися досвідом,вона допомагає в усьому тому, на позір, хаосі доокруж, вищемити,оприявнити на світ суть, той таки сенс - і, як правило, він таки не сам, а укупі з надією.

Малярство, з иншого боку, мистецтво усе ж більше емоційне - кольори і образи як знакові системи часто апелюють до під- чи несвідомого. І усе ж, воно почасти є мистецтвом, що долає межі мов та культур, поступаючися роллю справді інтернаціонального мистецтва хіба музиці. Тож у своїй суті воно є способом вираження того, що не виобразити на словах з тих чи инших причин.

Так і у цій збірці - поєднання мовного і не-мовного, розумового і емоційного, жалю та болю од утрат - і вірою, що per aspera таки вдасться прийти ad astra.

Узагальнюючи, виглядає так, що зростання кількості приватних ініціятив у формі меценатства, подібних до того, що виявляє нині Товариство “ВІДВАЖНИХ” може, у довгостроковій перспективі, привести до унезалежнення культурної сфери від потужностей державної бюрократії, та її чимдальшого розвитку, а також уможливити збільшення кількості незалежних видавництв.