Віктор Андрущенко не утомлюється  дивувати науково-освітню  і суспільну громадськість України появою нових досліджень, що акцентовані на системному осмисленні людини, освіти і країни.

Саме такою є нова його праця ПРОСВІТНИЦЬКА ОДІССЕЯ РОЗУМУ, присвячена двом Тетянам – дружині і доньці.

Інтелектуальні проєкти  такого рівня складности зі зрозумілих причин під силу не усім дослідникам. Якщо ж узяти до уваги ще і той  факт, що автор очолює один із провідних закладів вищої освіти України, а забезпечення належної життєдіяльности такої складної освітньої установи у наш непростий час вимагає концентрації величезних людських зусиль, то  знайти   у таких умовах час і натхнення для написання праць подібного рівня поліаспектности – означає, на нашу думку, здійснити щось на кшталт наукового і громадянського подвигу.

Мені завше імпонував  бездоганний стиль і спосіб викладу матеріалу шановним автором. Йому удається поєднати, здавалося б, непоєднуване: з одного боку – інтелектуальну глибину думки, з іншого – її адаптованість  до сприйняття широким загалом.

У часи грецької античности таким непересічним даром володів великий Сократ.

На жаль, нам випало жити ув епоху постмодернізму, коли латентно культивується мерехтливе світосприйняття і кліпове мислення, яке призводить до фактичної неспроможности зосереджувати увагу на будь-якому аспекті  більше кількох хвилин. За таких обставин глибина і розлогість думки набувають статусу унікальних і узірцевих.

Між іншим, одна із базових сентенцій Сократа, полягала у тому, що вроджена Мудрість завжди Людяна на рівні повсякденних життєдіяльнісних  практик, а Людяність – у свою чергу – підживлюється із джерел Мудрости. На прикладі  педагогічних і управлінських практик шановного Віктора Андрущенка такий ефект простежується надзвичайно виразно: саме органічний симбіоз Мудрости та Людяности простелив йому надійний шлях до студентських  сердець, сформував капітал тієї унікальної довіри і підтримки, якої, на жаль, так часто бракує на рівні політико-управлінської вертикалі України.

Однією з натужно рекламованих тенденцій нашого сьогодення  є пошук і засвоєння «кращих практик». Сама по собі ця ідея, звичайно, непогана. От тільки не зрозуміло, чому в абсолютній більшости випадків вона стосується винятково зарубіжного досвіду, який не завжди виразно корелює з соціокультурними реаліями  України та з ієрархією актуальних проблем, з якими доводиться мати справу усім нам буквально щодня.

Чому би не залучити дієвий інструментарій ЗА ФОРМУЛОЮ СОКРАТА  -- якщо не Мудрости, то хоча би Розуму – чому би не надати належного значення і не зробити узірцевими кращі практики, породжені Розумом і Серцем українців?

За виразними прикладами далеко ходити не треба – уся науково-освітня діяльність Віктора Андрущенка якраз і є утіленням тих кращих практик, у пошуках яких уже позбивали собі ноги деякі нерозважливі активісти від освіти і науки.

Із шановним автором книги можна повністю погодитися з приводу того, що, на відміну від історичного міфу, у реальному житті людини і суспільства, Одіссея Розуму ніколи не завершується.

Чому?

Тому, що виклики і загрози, як невід’ємний атрибут Одіссеї, є категоричною умовою життя Розуму.

З цієї причини Розум завжди шукатиме і знаходитиме усе нові і нові Одіссеї, нові виклики, належним чином відповідаючи на які, він виконуватиме свою цивілізаційну місію, продовжуватиме свій непростий шлях  критеріального орієнтиру життєдіяльности людства.

Така специфіка особистісного стрижня  Віктора Андрущенка не може не викликати поваги і уклінної вдячности.

Однак, вона має і зворотній бік медалі  -- мені видається, що Віктор Андрущенко уже давно не належить собі  -- він більшою мірою належить багатотисячному колективу  студентства  і викладачів, адже  він повсякчас сприяє   світоглядному зростанню десятків і сотень представників своєї наукової школи.

Такі люди, як він, є кращою частиною українського народу і надійною опорою України.

А якщо ти не зовсім належиш собі, то цілком закономірним є щемливе бажання на припочатку  книги з особливою теплотою звернутися до рідних – до найближчих – дружини і доньки – яким інколи доводилося, як мовиться, стояти у черзі, щоби отримати можливість поспілкуватися  з паном Віктором у сімейному колі.

Що зауважити  насамкінець?

Так тримати, шановний друже!

Будьте і надалі натхненним узірцем людської чуйности, наукової глибини і громадянської принциповости.

Нехай у вітрилах  наукової каравели Вашого життя  буде  тільки попутний вітер.

Олег РАФАЛЬСЬКИЙ,

Академік,

Віце-президент НАНУ.

Виголошено на презентації книги Віктора Андрущенка ПРОСВІТНИЦЬКА ОДІССЕЯ РОЗУМУ в УКРІНФОРМІ 15 травня  2025 року.

До друку підготував Василь ВЕЛИМЧИЙ