Осінь, що котиться
Пальці звисали з зірок, лоскочучи земні зіниці.
І вона прокидалася, очі на деревах розплющуючи.
І дивилася вона холодно, каламутно, трохизморено,
Наче ніколи й не хотіла прокидатись.
Та півні на яблунях вже проспівали,
Проспівали і покотилися,
Як яблука восени сльозами з очей земних.

Кади, калино…
Кади, калино, щоб дим твій червоний сніги розтопив,
І плямками рожевими, мов коралями,
Плодами крові всіяв сірий ліс.
Кади, калино, я ж кахикатиму хлібними крихтами,
Щоб птахам їсти було що дня зимового,
Кади...
Де вивірка лапками теплими - іній вмер,
Де заєць лапками білими - тінь,
Де хлопчик лапками юними - руки,
Де лапки відірвані - тулуб зник...
Кади, калино...
Хай сови з херувимами дим твій крилами-вітрилами
Світами-просторами женуть, женуть, женуть!..
А сонце...
За хмарою сніжною ватною ледь жевріє,зморене.
І крихти хлібні з вуст його кашлем зриваються,
І ліс навкруги від млявості з собою кохається,
І плід, калиновим димом обкурений,
Із лона матері-батька виривається -
Каліка йде.

Кади, калино, щоб дим твій червоний життя погубив
І плямками рожевими, мовби ранами,
Дитя оце, природою розстріляне,
Людиною зване, гербом калиновим нарік.
Кади, калино...

Сонет №5
«Люби життя», - мені сказала смерть,
Коли я вдруге в світ цей многогрішний
Із лона Слова вийшов, наче тиша
Виходить в ніч, її сповнивши вщерть.

Я другий син праматері дзеркал,
В мені дзвенять осколки вічних літер –
Це смерті звук. На вухо шепче вітер,
Що скоро зачиняється портал

У царство те, де вічно грає тиша
В відбитках нот. І клеїть душі час,
Як Всесвіт рівно, монотонно дише,

Вселяючи у кожного із нас
Осколок щастя. «Дихай спокійніше», -
До мене смерть удруге озвалась.

MilkyWay
Вночі, коли Молочний Шлях шовковиться,
Я бачу глек щербатий у руках
Прамами тих, чиї дари шовковиця
Щороку роздає траві в степах.

Тече вода по небу, сяйвом сріблена,
А степ - як степ, йому до неба - зась.
Лише дощі не глеками, а відрами
Невинним квітам тут дарують час.

А я кохаю, небом причащаюся,
Із глека п'ю зірки, як молоко.
Молочний шлях поволі шовкопрядиться.
Шовковий степ: з дощем прийшла любов.

Самозречення
Дай шанс осі ввігнати в тебе жало,
Відчуй його, прийми цей більналежно.
В отруті віднайди святу залежність,
Зроби її для честі п'єдесталом.

Катуй себе, щоб іншим не дісталось
Стражданьземних, такий нектар – це слава.
Життя твоє – для смерті люта кара,
Гіркіша за усю людську ненависть.