***

Язик не повертається

Назвати ранок добрим,

А доля вкотре злая ця

Приймає форму кобри.

 

І зранку рахуватимуть

Бездушного всі жертви.

Ракетами крилатими

Хотіли нас роздерти.

 

Хоч виснажені, стомлені,

Але ще можем дихать.

Ти не знущайся, доле, ні!

Достатньо в хаті лиха...

 

А на світанку ранньому

Плоди війна збирає.

Земля покрита ранами

Немає більше раю...

24.04.2025

 

Червоне небо

Небо червоними краплями плаче –

То проливають невинную кров.

Свідок небесний чекає терпляче,

А над містами світанок зійшов.

 

Хмар безтурботних політ невловимий

Вабить замріяних гордих птахів.

Небо криваве до ранку хтось вимив,

Біле з блакитним мереживо сплів.

 

Небо зустріне новою красою

Тих, хто надію утратив за ніч.

Хто ж його рани до ранку загоїв,

Світло небесне розлив навсібіч?..

 

Живи і дихай!

Я не скінчи́лась, хоч скінчився рік.

Та не скінчились сили далі дихать,

Йдучи вперед, читаю вкотре стиха

Молитву, щоб Господь тебе зберіг.

 

Повітря не скінчилось навкруги,

І сонце знову зранку тобі світить,

А ти не спи, живи і дихай, світе!

Ще вистачає дихати снаги...

 

Рік закінчився, інший вже прийшов.

Не закінчиться лишлюбов завзята.

Ходи сюди, ти можеш її взяти

Надію, віру і таку... любов.

 

Часе, не лети!

Часе, не лети, прошу тебе

Зупинись на мить, я відпочину.

А ти,бачу, ще такий цабе,

Що не слухав би просту дівчину.

 

Тай величні теж ніхто, однак

І вони для тебе не значимі.

Бо ти ,часе-друже, одинак.                  

Та живеш в своєму ти режимі.

 

Хочеться спинитися на мить,

Обернутись, зупинить хвилину.

Тільки ти не хочеш зупинить,

В іншім світі, певне, відпочину.

05.10.2024

 

Осінні діалоги

Зашарілась калина від осені,

Горобина на вітрі тремтить.

У погоди тепла знову просимо,

Тільки літо минуло, як мить.

 

Задощило захмарило, блимало,

І кружляють на вітрі гілки.

Обважніли вночі, стали брилами —

Всі думки, що невтішні такі.

 

І каштан замерзає від холоду,

Бо невчасно розцвів восени.

Його осінь любила ще змолоду,

А він їй шепотів: «Поверни».

 

«Поверни знову в час, де я дихаю,

Нехай сонце зігріє мене».

Лиш словами невтішними, тихими

Каже осінь: «Терпи, все мине».

 

Літо вчора

Це було майже літо,

Вітер куйовдив волосся.

Та правди ніде діти:

До нас поспішала осінь.

 

Гарно ще сонце гріло,

І височіло там небо.

День прогуляла б цілий,

Але збиратись вже треба.

 

Кажуть, плащі шукати,

Почнуться дощі тай скоро.

Осінь убралась в шати,

А літо було ще вчора...

 

Ти звідки?

Коли бува запитують: «Ти звідки?»

Та відповідь так легко не дається.

Були там гори й море — мої свідки,

Але в лісах мого не знайдеш серця.

 

Там народилась, де постійна спека, 

Де зранку чути крик морської чайки,

А сонце піднімається далеко,

Щоб освітити ті маленькі зграйки.

 

Там ввечері скрекочуть цвіркунята,

Такі малі прекрасні музиканти.

Їх там, на диво, дуже вже багато,

Що хочеться вдягнуть мені пуанти.

 

Аби під їхню музику крутити

Танок над видноколом до світанку.

Бо надихає тепле, світле літо,

Та втілити не можу забаганки.

 

В Бердичеві закінчила навчання

Та універ закінчила в столиці.

І що мені ті милі цвірінчання?

Чому вночі, бува, мені не спиться?

 

А ще жила у Львові та Полтаві,

В Донецьку навіть, в Броварах бували.

У тих містах, що мають добру славу,

Маршрутки вічно, потяги, вокзали.

 

У Харкові бувала я в садочку,

В Полтаві  народився син у мене,

В Донецьку дарував мені Бог дочку,

в Іванкові ж було життя шалене.

 

А в школу я ходила у Попільні —

Міського типу селище таке́ є.

Талановиті люди там і вільні,

Базари, школи, паркові алеї.

 

Життя тепер у Києві натхненне,

І, може, тут нарешті відпочину.

Коли питають «Звідки ти?» у мене,

Що вам сказать: «Напевно, з України»…

 

Що шукаєш?

Що ти шукаєш у моїх очах:

На запитання відповідь  колишню?

Чи маєш ще властивість пробачать

Те, що так сталось, і чому так вийшло.

 

Вдивляєшся невпинно в далечінь,

Глибокий зміст шукаючи даремно.   

Зриваючись в блакиті знов полинь,

Замайорій у синяві знаменом.             

 

Не захлинись в бездонній глибині,

Не загуби себе поміж блукання...

Ті очі, що здавалися сумні,

Побачать як все склалась ідеально.

 

Ой не чув, не бачив

З телефоном у машині,

По вулиці, в хаті

Без відриву, без упину.

В нього справи кляті.

З телефоном в туалеті

Тай з самого ранку.

Телефонами підперті

В кухні філіжанки.

Всюди іграшку отую

Носить рідну наче.

А коли телефоную —

«Ой, не чув, не бачив».

 

Весняний сніг

Не люблю весняний сніг:

Пада мокрий на поріг,

І за комір засипа.

Ти ідеш немов сліпа.

Бо не видно світ за мить,

Коли сніг тобі летить

До обличчя, в очі й ніс.

Аби ж радість він приніс,

Але снігу вже не час!

Та якби ж то тільки раз...

Ет, старається дарма,

Бо давно вже не зима.

Нам би квітів і весни.

Швидше сонце поверни!

Досить тих зимових чар.

Лиш поглянь у календар.

Завертіло, замело...

І яке тепер число?..

 

Забула сметану

Гостей буду зустрічати

Борщу наварила,

Бо приїде завтра тато,

А в борщу вся сила.

 

До борщу усе, що треба:

Чорний хліб та сало.

В юшці є свинячі ребра,

А сметани мало.

 

Терміново до крамниці–

Придбати сметану.

В списку кілька є позицій:

Зволікать не стану.

 

У крамниці все святково

Прибране, ошатне.

Набрала собі обнови:

Спідницю брунатну,

                                            

Новорічні подарунки 

(дітям дуже треба)

Та продуктів повні клунки,

Ще й кефір для себе.

 

Треба бігти, бо вже гості

Скоро будуть вдома.

Добігаю до помостів,

Де тая утома?

 

Розкладаю все до столу:

Паляницю знану...

Аж у серці захололо:

Забула сметану!

 

Треба список подивиться…

В списку ж є сметана!

Ох, не можна по крамницям

Йти перед святами!

 

У день українського добровольця

Добровольцям вдячні,

Бо у слушну мить,

Коли навіть лячно,

Їх душа не спить.

 

Тим дівчатам й хлопцям,

Що стоять в борні.

Ви на правди боці.

І ви не одні.

 

Не скорились звіру,

Подолали страх.

Вам подякащиро

І в усіх віках!

 

Хай молитва сильна

Та іще донат

І доньці, і сину

Сил дає в стократ.

 

Поверни нам, Боже,

Наш прекрасний край.

А їх скільки можеш

У руках тримай...

 

Час натхненню

Ось час весняному натхненню,

Світлинам вже весняним час.

Не буде більше нездійсненним

Бажання мріять поміж нас.

 

Тепер весняним ароматом

Заллє дерева навкруги.

І не захочеш довго спати,

Адже розтали всі сніги.

 

Нехай же буде переможна

спокійна й тиха ця весна.

Тебе спитаю: «Трохи можна?»

А потім вип'ю все до дна.

 

Легкий той аромат весняний,

Відчутний дотиком, авжеж.

Тебе спитає: «Чи не рано?»

Для щастя більш немає меж.

 

Не рано сонцю відігріти

Надії, мерзлі від зими.

Не рано мріяти, мов діти,

Щоб був шлях світлим і прямим.

 

Код нації

Піклуються про власну чистоту,

Порядок у житті та гігієну.

Плекають, наче цінність золоту,

Свою любов до тіла потаємну.

 

А варто більше часу приділять,

І дбать про чистоту та силу слова.

Небесної могуті благодать,

Мелодія відтворення — чудова.

 

Як спів ранковий ніжний солов'я,

Як сонце й дощ у час, коли потрібно.

Прекрасна мово, рідная моя,

Дорогоцінна, золота і срібна.

 

У кожнім слові і краса, і міць,

І бойова, і пісня колискова.

Не прив'язать без волі силоміць,

Народжена від матері в любові.

 

Код нації, закладений з віків,

Таємні сили підіймають знову.

І не достатньо всіх прекрасних слів,

Щоб оспівати українську мову!