ПОЕЗІЇ ЗІ ЗБІРКИ «СМАЛЬТА»

***

Пусту оселю без тебе
Наповню
Енергією чекання,
Любові, вдячності.
Палитиму свічки,
Щоб шкварчали
На ґнотику печалі.
Шептатиму молитви,
Звертаючись до свого
І твого янгелів,
Проситиму, щоб вели 
Шляхами розлук
В обійми один одному.
Благатиму,
Щоб напоумили,
Як щохвилини
Бути вдячним
За життя і любов,
За наші дні й ночі,
За розставання
І єднання,
За нашу з тобою
Зустріч у Всесвіті,
Яка  могла б
Не відбутись,
Адже тоді 
Не було б оселі,
Сповненої
Любові-чекання,
Не промовлялося б
Молитов і віршів,
Не було б нашого
Учора й сьогодні.
Отож, молитимусь
Про наше
Завтра, післязавтра
І всі відведені долею дні.

Пусту оселю без тебе
Наповню музикою щастя,
Щоб летіли звуки
У привідчинене вікно
І завадили

Чинникам тривог і сирен
Порушувати простір, 
Поглинули

Тремтіння і страхи.
Нехай залітають
Цілющі вібрації
У кожну шпаринку,
Нехай торкаються
Навколишніх предметів
І навіть трохи  сусідів,
Магічно перетворюючи
Внутрішні тремори
На  сміливі марші
Й оптимістичні пісні,
Мантри, славослів'я,
У яких віра,
Вселенська  любов
І вдячність
Воїнам світла...
                    4.10.23

 

Крила янгола

 

– Хто згубив серед натовпу крила?

Приміряють усі охочі.
Тріпотітиме пір'я щосили,
Поки янгол молитви шепоче.

Доки він нетерпляче чекає
Серед осені дні та ночі,
Попри тугу та розпач втішає
Безнадійних, нужденних, без мочі...

Янгол знає: одягне крила
Той, хто вчора в смертельному герці
Одурив ворогів, уміло
Грав на нервах безстрашно смерті.

Той, хто мужньо, відважно, вперто
Затуляв на "нулі" собою.
– Я, дивися, у бронежилеті,
А ти – з крилами серед бою!

Лицар нині далеко в полоні.
Янгол світом розносить крила,
Щоб одяг при нагоді воїн,
Як забракне в якусь мить сили.

Янгол носить в бараки хлопцям,
По шпиталях, полях, перехрестях,
Щоб наразі на кожнім кроці
За потреби згодилися Чесним!

У зневіри час, розпачу світло
Затріпочуть святі пір'їни –
Усміхнеться боєць:
– Буду жити!
Брате-янголе, знак дай родині!
                                           14.10.23

 

***

Лоскоче небо вусами пирій,
Так солодко, і лагідно, і щасно.
Лікує душу поле від подій,
Людей, страхів, печалей та напастей.

Наліпить павутиння – треба так! –
На сукню, на волосся – від пристріту.
А парасольки-хмари  – добрий знак!
Мо', жовтень наясніє заповітне?

Пилюка, немов хвостиком, до ніг
(Це дихає земля перед снігами).
– Сідайте, пані! Ось вам черевик!
Гулятимемо ввечері  стежками.

Цілитель-поле жалі, ніби хмиз,
З отавою складе за небокраєм:
Холодної пори для диких кіз
Чи для лосів – хтось, врешті, наскубає.

– Шановна пані, злазьте, ми прийшли,
Лишайтеся роздоллям мандрувати.
Знімаю павутиння. Не болить
Усе, що не давало сю ніч спати.
                                    14.10.23

***

Коли в душі зіпсована погода,
Прошу в Творця якихось трохи див:
Смачне какао і якусь пригоду,
І парк осінній ботанічний на розлив...
Кажу в кіоску:
– Шоколад, будь ласка,
Гарячий, із корицею зробіть.
А в хлопця раптом, ніби  десь у казці,
Джин вилетів, какао пил стоїть.
– У вас і в нас тепер – все в шоколаді! –
Сміємось, він цукерку ще дає...
В душі погода прояснилась радо,
Какао сонце із моєї склянки п'є...
                                         19.10.23
Магія жіночого буття

Як кола на воді,
Енергія від жінки
Чаклунсько-дивовижно
Проллється навсібіч...
Що фонтануєш зранку:
Колючки чи перлинки,
Що подаруєш ближнім
На день, на вечір, ніч?

Поназбирала в настрій,
Понаскладала в душу –

Майстерно чи невміло
Поділишся сповна.
І накривають хвилі...
Любов у складі пуншу?
А ніжність? А турбота?
Все вилила до дна...

Що намішаєш знову,
Щоб хлюпнути сусідам?
Колегам, перехожим?
Мовчиш? Чи це – секрет?
А що лишилось дітям,
Вередам-непосидам?
Чекатиме коханий –
Для нього ж свій рецепт!

Як кола на воді,
Енергія від жінки
Наповнює довкілля,
І протягом століть
Із родоводу гілки,
Із серця комірчинки
Чарівні компоненти
Несе магічно в світ.
                      19.10.23

Коханому захиснику

Талан присіла ткати доля

У шанці в дощ посеред поля:

Було замовлення від Бога –

Життєва воїна дорога.

Проте надворі – непогода,

Війни жахіття пальці зводить.

Вколола пучку, і набридло.

Замерзла й кинула єхидно.

Спіткнувся жаль через розлуку,

Дніпро кричав до Базавлука

Про міни, вирви і снаряди

Серед зневіри і досади,

І про кармічні терикони,

Чужинців хмару із-за Дону,

Морози, злії снігопади,

Шляхом Чумацьким канонади...

Ішов військовий на завдання,

Молилася дружина зрання:

Просила в Бога, долі, світу,

Щоб знов жили із татом діти.

Просила так, що звідкись крила

На спині у бійця з'явились!

Чи відросли, чи хтось позичив?

А доля чує: її кличуть –

Торкнулась лагідно за плечі

Молитва матері, стареча.

І янгол простягнув світлину –

Малеча в тата на колінах.

Заплакала, куйовдить мичку…

Боєць приніс окопну свічку

Й заснув собі. Молилась мати…

А доля заходилась ткати:

Лягали лінії та стібки,

У замовленнях вигин нитки

Закарбувався на долоні,

І шовком – напис на шевроні.

Ішов військовий на завдання

І чув від Вищих Сил послання:

"У тебе під крилом країна,

Батьки і діти, і дружина,

З тобою Бог і Вищі Сили,

Небесне військо Михаїла,

Віра й Надія у дорогу –

Здобудеш честь і Перемогу!"

                              28. 11.23

***

Натискаю на букви, мов клаптики суті,

Щось складається сливе, незнане до сіль,

Завмиратиму двадцять четвергого люто…

Воскресити наважусь  пагінням довкіль.

 

Хай ятриться назавжди в душі преболюче,

Однак, смальта по смальті – мозаїки день.

Неодмінно зустріну шляхом неминуче,

Тож навіщо боятись? Шукаю натхнень.

 

Розлучилася врешті назавжди з минулим.

Без ілюзій на завтра. Тут, нині! Не десь!

Розквітає підсніжник і крокус, примула...

Не зруйнує сирена зухвало мій сенс.

                                                      6.03.24

 

 

***

Хай притопче печаль черевик на підборах,

Нехай штирхає вістрями шпилька граніт.

Одягнуся ошатно в звичайний вівторок,

Просто вийду між люди – побачити світ.

 

Переплакала вкотре, тримаю аскезу

І благаю, щоб більше лишилось живих...

Боже, Боже, о Боже! Знайди антитези

На руйнацію нації!  Милість яви!

 

Вчула – Свят! Свят! – позаду  вимову рашистську!

Несвідомі говорять, чи то – ДРГ?

Невже справді так ми... від загибелі близько,

Що розносимо досі московський пурген?

 

Як тумани розвіяти, зняти полуду?

Настелили бруківок майдани піднять?

Не тремтіти ж у сховку: "Та якось відбуде..." –

Фронту лінія ближче... і ближче щодня.

 

Як зібрати докупи завзяття і стійкість,

Де навчитися нині лицарських чеснот?

Бо не прийде підмога, ніяка й нізвідки,   

Якщо «чтокать» якийсь відкривається рот.

 

Переплакала вкотре, тримаю аскезу

І благаю, щоб більше лишилось живих...

Боже, Боже, о Боже! Знайди антитези

На руйнацію нації!  Милість яви!

                                               7.03.24