Іван ХОМЕНКО

БЕРЕЗА

При блискавці увечері учора

Уздрів у сяйві, наче у крові,

Стояла по коліна у траві

Береза жовтолиста, білокора.

 

А потім зникла знов у тьмяне море,

Але я бачив ще хвилини дві,

Мов кучері, листки на голові

Й осколками побиту білу кору.

 

Примчалась ніч на чорному коні,

На сході ранок запалив огні,

За гори зник грози шумливий вихор

 

І збив те жовте листя із гілок.

Залишився один лише листок,

Сльоза в траву із нього капле тихо.

1945

 

ПОЦІЛУНОК

 

Протятий кулею на полі бою

У згарищі та у густій імлі.

Упав солдат на захід головою --

Припав губами міцно до землі.

 

Одчувши кулю у собі огненну,

Нічого більш зробити не устиг.

Лиш землю сю поцілував священну

І так у поцілунку і застиг.

Він був солдат, він був ще зовсім юним.

Дівчата ще б сказали: «Се дитя».

Але його останній поцілунок

Вітчизні дав і волю, і життя.

1945

 

НАРОДЖЕННЯ ДНЯ

 

Росу сипнули хмари з чорних жмень,

З шкарлупи ночі тихо з-за сугір’я

Народжується жовторотий день,

Вбиваючись у синювате пір’я.

 

На горах він розкльовує ґраніт,

Скидає блиск у річку серед гаю.

Вишневий килим простеля у світ

Через степи, яким немає краю.

 

Гей, юний день, ти подаруй мені

Натгнення буйне, і снаги, і сили,

Щоб перекинуть гори крем’яні,

Що ген рум’яні обрії покрили.

 

Щоб я зібрав із неокраїх нив

Урожаї, яких жадають люди.

Щоб я шматок од сонця одломив,

Землі холодній опустив на груди.

1960

ПРОЩАННЯ

Закипає з плеском

У яру ріка,

Кришталеві коси

Осінь розпуска.

 

Виплели вірьовку

У небі журавлі

Потягли у далі

З нашої землі.

 

І махають з висі

Хусточками крил,

Де на землю пада

Сонця жовтий пил.

 

Заридали гірко

У небі журавлі

І дощем зронили

Сльози до землі.

 

Бо нелегко кинуть

Сі святі місця,

Де вони лишають

Душі і серця.

 

ЛИНЕ ХОЛОД

 

Лине холод з-за лиману.

З жалю серце завмира.

У товстий кожух туману

Одягається гора.

 

А дуби – діди горбаті –

Похилились на ціпки

І на голови кошлаті

Натягли свої шапки.

 

Ген за обрієм за сонним

Нащетинилися мла,

Листя полум’ям червоним

Крутить вихор край села.

 

ПЕРШИЙ СНІГ

 

І знов сьогодні уночі

Янтар скидали осокори,

І зливи срібної мечі

Рубали почорнілі гори.

 

І плакали зірки з біди,

Бо місяць був у домовині,

Такий холодний а блідий,

Мерцем спускавсь за гори сині.

 

На жар листвяний з темноти

Спадає сніг, такий лапатий,

Неначе хтось із висоти

Його посипав із лопати.

 

КОСАРІ

 

У сні удвох на сінокосі,

Де пахне м’ята запашна.

І сниться батьку жовта осінь,

А сину – квіти і весна.

 

Грайливі зорі із-за хмари

Спокійно глянули на них.

І сниться батьку люлька з жаром,

А сину – блиск очей ясних.

 

Зірниця підійма над світом

З-за гір бурштинове крило.

І сниться батьку ніч нагріта,

А сину – дівчини тепло.

 

Як ранок спалахнув яскравий,

Заграв промінням угорі,

Проклюнувшись, пішли між трави

Косити трави косарі.

 

1962