Видавництво МАР’ЯН КОЦЬ у 1995 році здійснило видання двох книжок ув одній:

1. Валеріян Ревуцький. В ОРБІТІ СВІТОВОГО ТЕАТРУ.
2. Володимир Блавацький. СПОМИНИ.

 Актор а режисер українського театру Володимир Блавацький прожив усього 53 роки.

Його життя – се чорно-біла зебра мандрівної долі.

«радість чесного життя»

СТЕПОВИЙ ГІСТЬ Бориса Грінченка.

Цікавим для нас у праці Ревуцького є репертуар, п’єси, автори.

Парабола долі Блавацького:

Усупереч волі батьків пішов  у Коломиї до театру Коссака. Привело юнака туди кохання. Кохання випарувалося, але Блавацький захворів театром – і се на ціле життя.

Епоха Олександера Даґарова.

Рік з Курбасом у Харкові.

Станиславів.

Свій театр.

Другі московити у Галичині. Трєньов, Корнійчук.

Табір ДП.

США.

Смерть.

Далі СПОМИНИ самого Блавацького:

«звичайний собі з’їдач хліба»

«невідлучна товаришка актора -- трема»

Василь Коссак

Осиповичева

Іван Рубчак.

«Навіщо було Рубчакові працювати над собою, коли сього таланту, який він мав од природи, і так було на ті відносини аж забагато»

У режисера Петра Сороки «сорокатий репертуар».

Ярослав Барнич

«Дириґентом  був тоді ще дуже молодий Ярослав Барнич, який зумів деякі недостачі фахової освіти надробляти просто муравлиною працею».

Андрій Шеремета.

«усі квитки випродані»

«навіщо даром мучити худобу»

Коломия.

Львів.

Олександер Даґаров.

«а багато инших антихудожніх творів драматичної макулатури графоманського характеру»

«театр був типовим зразком малоросійської халтури»

Микола Садовський

«Вистава одбулася і я не грав своєї ролі. Тільки актор може зрозуміти, що діялося у моїй душі, коли я чув «мої» слова, говорені другим. Кожде слово – се був ніж у серце. І я насилу дочекався кінця тої трагічної для мене вистави».

Син Миколи Аркаса, покритикований Заґаровим, не поїхав до Львова.

Гриць Ничка.

Йосип Стадник: полон, Московія, схід України, з 1920 року – Львів.

Мар’ян Крушельницький.

Ганна Борисоглібська.

Фільомена Лопатинська.

ГРІХ Володимира Винниченка.

Метод Заґарова: «заставив акторів і поза пробами працювати як слід над  ролею, примусив їх до творчого шукання, і, головне, учив, як се треба робити», «і, нарешті, найважніша річ: актор вірив йому, а без сього праця режисера з актором не дасть ніколи добрих результатів».

Судова Вишня.

1927 – Харків, БЕРЕЗІЛЬ.

«заімпонувала велич харківської сцени. І ми з острахом думали про момент першого виступу на її дошках»

Київ, Харків, Одеса.

Композер Богдан Крижанівський.

Микола Куліш.

Дивниця.

Михайло Голинський.

«у колись цілковито змосковизованому Харкові лунала скрізь на вулицях українська мова, у кожній державній установі вам одповідали українською мовою. До речі, коли ви почули відповідь вибачливою літературною українською мовою, так си ви певно мали  діло з урядовцем московітом альбо жидом. Урядовці-українці не заудавали собі труду виучати як слід рідну мову – вони ж її «знали» і засмічували її багатьма москвовизмами»

Блавацький продовжує контракт у БЕРЕЗОЛИ і їде на урльоп домів.

Але польська окупаційна улада уже го успак не пуска.

Він прцює у Львові.

Потім у Станиславови.

При других московітах короткий театральний спалах – Треньов, Корнійчук, але і НКВД та сексотство Василька.

Діяльність при німцях.

Табір ДіПі.

США.

Да і таке.

Дуже цікава постать а одтак і дві книги ув одній.