Московитські доуколатеатральні шмоки мали такий собі жарт: є коньяк марочний, а є коньяк фольварочний.

Фольварочного знаю з 1981 року, яко літературне начальство (голова Чернівецької організації спілки письменників) і яко го величність графоманство – у поезії, прозі а драматурґії.

Був свідком сварки го з Аркадієм Браеску.

Був свідком виступу ґеніяльного актора Едуарда Цісельського на Машзаводі, коли він оповідав, як їм. – акторам – соромно було виходити на кін після вистав за п’єсами Фольварочного, який сидів у залі репетицій і, коли актор у знемозі мовив Я НЕ ГОДЕН СЕ ПРОМОВИТИ, перепитував, а як би він міг, і записував за актором репліку.

Львівці прозвали го Василем Сракою. Не тямлю, коли, не знаю, хто, але се факт української літератури.

1999  року Евген Марчук, кий балотувався на президента, зібрав у свої виборчі штаби з цілої України дві найнепродуктивніші верстви населення – сексотів а   каґебістів. З маненької зеленої Буковини до Київа прибуло двоє – Марія Матіос а Василь Фольварочний. Останній дорогою до Київа заїхав у місто свого каґебістського провалу (Евген Концевич, Микола Хомичевський) – Житомир, де ув Облдержадміністрації нудилася приємна жіночка а непогана поеткаТетяна Пишнюк – і забрав ї до Київа, узявши із нею шлюб.

У Київі Фольварочний був директором будинку письмака а завписьмаками у царстві Цензури Іванівни.

Якойся стрічаю Юрія Мушкетика при виході з метра на Інститутській. Куда поспішаєте? На презентацію Фольварочного. Ого. Великий письмак, автор п’яти високохудожніх романів поспіша до графоманища а сексота. Дожились-мо. Мушкет написав доволі комсюківську післямову до роману, про який мовитиму нижче.

Умерли оба.

Мушкет по смерти дав читачеві свої ніякі мемуари:

http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=7999

Фольварочний похований на Гадилові у Чернівцях.

Удовиця а Тернопільське земляцтво у Київі заснували премію Фольварочного. Ай вей, цікаво, хто схоче на ню балотуватися.

Але то таке.

Берім до рук роман-сповідь РОЗЧАХНУТА ДУША. Видав видавничий жлоб з Тернополя Василь Ванчура у ДЖУРІ.

Дуже багато комсомолу, діалогів, сварок, чвар, самозакоханости а недомовок, пісьочок, хуїв, антисемітизму, каґебістів а каґебізму.

«Енкаведисти йопкали на маму».

Роман писано як звернення до тата, же загиб на фронті у Другій світовій війні.

Двоюрідні брати були у комсомолі у Львові, Рівному а Чернівцях, і тягнули цілий час Василя на верхотури.

Кілька разів пише автор ЇХ УБИЛИ БАНДЕРІВЦІ, без деталей, без причин, які до того призвели. Себто читач мусить усвідомити : БАНДЕРІВЦІ –УБИВЦІ.

«Розчепірював їй пісьочку».

«саджавка».

«опалок сіна»

Виріс автор на березі Горині.

«переднівок»

«драпаки».

Дуже багато фальшивого патосу.

Історичний факультет Чернівецького універу.

Літературні кола тодішніх Чернівців.

Микола Бурбак очолює філію Спілки письменників – з’явиться талант, пригріє, придушить, викине – про се мені оповідав і Аркадій Браеску.

Гомосексуалізм Анатолія Добрянського. Одного разу він усе таки затягнув юного Василька у ліжко. Чи не се було причиною утечі до Львова? Хтозна.

Неприкаяність а пиятика талановитого прозаїка Володимира Бабляка.

Розмови з Романом Андріяшиком. Талант сього великого письмака – романіста автор не визнає, а пояснює його творчий злет на літературні верхотури намаганням Смолича-Козаченка протиставити юне обдарування Гончару і чомуйся го заклятому літературному конкурентові Стельмаху-старшому. Потім Андріяшика автор обізве стукачем-провокатором.

Так само він учинить з Миколою Холодним (Львів-Київ), але вустами Олекси Коломійця.

У Чернівцях автор бере шлюб з єврейкою Люсею, новели якої друкує у ЖОВТНІ Роман Іваничук.

Син Ігор. Перегодом донька. Розлучення.

Михайло Ткач – уже співавтор шляґера МАРІЧКА.

Ідеться у романі про Віталія Колодія (він у нього вічно тікає: з МБ у РБ, з Чернівців до Одеси), але ні слова – про його однокурсника Тараса Мельничука. Чому? Дивно.

Добрянський жив у батьків Володимира  Дячкова, шмока-літкритика, який розбив першу а другу збірки автора у РБ.

А Ігор Муратов – успак – пофалив.

Віктор Косяченко – змінив своє питоме прізвище Мамалиґа на жінчине. А жінка була комсомольською а потім комуністичною функціонеркою. Тепер обоє у ПРОСВІТІ. А де ж бо ще? Там і удова Пелиха, і Гусар – уся комуністична номенклатура. Був помічником проректора універу Лесина, потім – коротко – після  Бурбака – головою філії СПУ.

«Любов не любить крику». Микола Бурбак.

Степан Снігур у Хотині, Марія Куравська (поїде до Львова у ЖОВТЕНЬ, полишить мемуари).

Ніколай Палаґута – москворотий поет, з рабочіх. Два ураження: на виступі на заводі у поета украли кашне го калєґі-рабочіє. Захажу в номєр, лєжіт Вася – одно пуза торчіт. Чєловєк-пуза.

Раптом автор переводиться до Львівського універу. Його приймає ректор Евген Лазаренко. Цілу годину мовлять.

Автор бігенько уливається у львівську літературну сметанку:Микола Олексюк, Аркадій Пастушенко, Петро Інґульський, Роман Манів, Юрій Мельничук, Григорій Тютюнник, Юрій Коваль, Ростислав Братунь, Анатолій Таран.

Майбутній економіст Веніамін Сікора.

Приїзд – Дзюба, Драч, Вінґрановський – до Львова.

Далі Житомир – армія. Евген Концевич. Ексцес з підслухувачем ув альбомі. «Хтось приніс» -- скромнича автор. Дак ти і приніс го, чого уж там. Микола Хомичевський і го син.

Валентин Острожинський – потім мер ув Ірпени, при якому НСПУ позбулася 2 гектари парку.

У Київі: П’янов, Симоненко, Земляк, Ткач, Світличний.

Знову Чернівці. Обком комсомолу при Менжерес.

«Поезія – перше кохання. Проза – жінка, що женить на собі. кінодраматурґія – шльондра, до якої, як лишень раз спробуєш ї, тягне, а вона – обіцяє наліво-направо а дає тільки обраним».

Василь Земляк.

Орґанізатор газети МОЛОДИЙ БУКОВИНЕЦЬ. Але, мабуть, не вельми удатний.

Знову Житомир.

Олексій Опанасюк, Борис Янчук, Володимир Канівець (прибув з Риги, де був жонатий на латвійській письмачці, мав двоє дітей, був москворотим), Евген Куртяк, Данило Окийченко, Михайло Клименко, Микола Курильчук.

Живе у професора Кудрицького.

У Київі – Тамара Главак (мама), Роман Вишневський, Володимир Конашевич, Віль Гримич, Роман Андріяшик, Микола Холодний, Олекса Коломієць.

Нарада у Миколаїві. П’яна Марґарита Малиновська.

Евмен Доломан.

Борис Буєвський написав пісню на слова Фольварочного.

Перший секретар обкому партії у Рівному Іван Мозговий. Прем’єра вистави.

Калатання ув московських драматурґічних колах – пиятика з Вампіловим, демонстрація йому необрізаного хуя автора.

Завлітство у Житомирському театрі.

Олєґ Єфрємов.

Петро Осадчук.

Микола Іщенко.

Повернення до Чернівців.

Платонічний перелюб Косяченка, одставка, спроба самогубства.

Папочка у  сейфі: Петро Палій, Микола Рачук, Василь Кожелянко.

На сьому завершується роман.

З одного боку – гидь. З иншого – документ, зразок сексотської мемуаристики, якої у нас не бракує.