Зараз багато новітніх писак а розмислень про Тичину. Бездарний Карпець утнув романа і продає го за 350 гриваків. Штефко Процюк уважає, же уТичини є не тільки слава, але і ганьба. Музей Тичини – страхіттьо а поганьбище, а не музей. Директриса го Онопрієнко – перекупка базарна, а не діячка культури. Тичина таку і на поріг не пустив би.

Готуючися до програми на ютуб-каналі СУГУЛАК про МАНДРИ З КАПЕЛОЮ Тичини прочитав спомини про йОго СПІВЕЦЬ НОВОГО СВІТУ, Київ, ДНІПРО, 1971.

Едельвейс – білотка.

Підвіконня – лутка вікна.

Іван Львов – учитель ув богословській семінарії.

Двоє старших братів Тичини – священики.

Малярства научав Михайло Жук – маляр да і поет.

Ірина Коцюбинська – про прихильність тата до Тичини.

Олена Журлива (у контексті цікавого коїтусу у пенсне) – вірш, як одблиск спомину про се.

Григорій Верьовка.

Мирослав ірчан: «Осе ж і є революція. Живеш –гориш, падаєш – гинеш. Смієшся. Плачеш і здихаєш з голоду. А революція женеться, як бистрі молоді коні. а люди гинуть і родяться нові. Гинуть скрізь і родяться скрізь. у хатах, клунях, у лісах і на полях, у вагонах, на підводами і під підводами. (…) Тичина. Люблю його. Не людина а музика».

Олександер Дейч: «Замість гонителя -- вигнанець».

Петро Панч: 1923 року Тичина їде з Київа до Харкова, де очолює художній відділ журналу ЧЕРВОНИЙ ШЛЯХ (до того був просто ШЛЯХ).

Григорій Григор’єв. Опера НЕВОЛЬНИК Якова Степового.

Олесь Громов – більше про себе, коханого.

ПРОЛІТФРОНТ – журнал. Панч, Куліш.

Ованес Ованесян. З Мисиком у Єревані.

Донька Ованеса Анна: «Я не зустрічала у житті людину, яка би так уміла слухати, як Тичина».

Ечміедзін.

Сум розлуки.

Терень Масенко – розділ з РОМАНУ ПАМ’ЯТИ.

Онук Карпенка-Карого Андрій Тобілевич.

Лдексій Кундзіч. Микола а Марко Вороні.

Олекса Влизько.

Міністер Левко Медвідь.

Тамара Мороз-Стрілець – удовиця Косинки. Брат ї – маляр а журналіст у Празі.

1927 з Праги приїхав Касіян. Здається, він там був Глущенком альбо Домонтовичем.

Олег Килимник. Кримський – учитель Тичини.

1940 – Тичина Директор інституту літератури. Давид Копиця – заступник.

 Владислав Тичина – філолог, син рідного брата Евгена.

12 літ Тичина прожив у Харкові.    

Іван Дніпровський, Олександер Шовкуненко, Іван Гончаренко.

Олександер Копиленко при пиві цитує Мигайля Семенка: «Ой вип’єм ку ой вип’єм ку ой вип’єм кухоль пива ку».

Кобзар Федір Кушнерик.

Андрій Євенко – журналіст на радіо, односелець Тичини.

Володимир Перепелюк – бандурист а письмак.

Арсен Іщук.

Юрій Йосмпчук – заступник директора інституту літератури при Тичині.

Мирослава Лещенко при грізній посаді.

Пилип Козицький.

Юрій Кобилецький.

Журнал МОЛОДНЯК (1935-1937).

Василь Костенко.

Володимир Перепелюк: «Та ще й чого», «жарт сказати».

Кобзарі Єгор Мовчан, Федір Кушнерик, Павло Носач, Олександер Маркевич, Іван іванченко.

ПІСНЯ ПРО СЕРЦЕ.

ДУМА ПРО ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ.

Олекса Ющенко.

«Видюче серце».

Поет Михайло Олешко.

Свято вересая у Сокиринцях.

Чернігів 1941 – се і Чернігів 2022. Лиш агресор помінявся – з німця на московита.

Михайло Рубашов

Гаїм Лойцкер, Ошер Шварцман.

Микола Шеремет.

«Розмова велася прозою, але у мені усе співало».

Абрам Кацнельсон. 1933 – у рік голоду – у Чернігові – зліт письмаків. Павло Тичина, Ніколай Ушаков, Петро Колесник.

Борислав Степанюк.

Тюмень, Кирґизстан.

Збірка Тичини ПЕРЕМАГАТЬ І ЖИТЬ. Вельми актуально для теперішньої України а її майбуття.

Башкир Баязит Бікбай.

Башкирська народна приповість: «Коня пізнають по сходженню догори, а чоловіка – коли у вітчизні горе».

Юхим Мартич.

«Байка – зброя філософів». Павло Тичина.

«переклади розширюють обрії кожної літератури» Павло Тичина.

Іван Паліївець.

Евген Кирилюк.

«Людяність генія».

Андрій Трипільський.

Сонцецвіт.

Микола Негода.

Михайло Ігнатенко.

Лєв Озєров.

Людина з майбутнього.

Леонід Тендюк.

З Борисом Олійником до Тичини.

«тополина вулиця Рєпіна».

Іван Дузь.

З семінарії не брали до війська. Хор семінарських хлопчиків співав у поміщиків на веселощах.

«Знагодиться».

«Прозорий ранок».

«Оксамитові осінні дні».

Кость Прохоренко.

«Людиновидець».

Віктор Кочевський.

Вірменія – Аястан.

«Повнозерний день».

Борис Шлапак.

Зі Станіславом Тельнюком – до Тичини.

«Очі винуваті».

Анатолій Шиян.

«колись виберемо час»

«на змочених ланцюгах біля човнів».

Григорій Колесник – мовознавець.

«промовив усміхнено».

Роман Лубківський.

Чотиривірш Ованеса Ованесяна.

поЕтки.

Назви місяців:

Січник – лютий

Копень – серпень

Білень – липень

Падолист – листопад

Просинець – грудень.

Олександер Губар.

Характеристики колегам од Тичини: у Рильського рясне слово. Малишко випурхнув із пісні. Гончар – ніжний аж страшно.

Чисте і чесне серце Юрія Яновського.

Станіслав Тельнюк.

«десь там на краю свідомости».

«Підходить, знайомиться зі мною.

Думає, що я хочу йому щось сказати.

А я нічого не хочу. Я тримаю у руці його руку – і дивлюся на нього, от і усе.

А що ще треба?

Він здогадується, напевне, що я пишу вірші. Він думає, що я прийшов попрохати у нього допомоги.

А я прийшов тільки подивитися на нього.

Він про щось питає – я одповідаю; просить писати листи і присилати вірші – я обіцяю. Але знаю, що листів не писатиму, а віршів не присилатиму…»

«Музика жила у нім, а він жив у ній».

«навіть тих людей, яких не любив, він не любив музично».

«За столом про щось розмовляють, а його очі десь далеко, а рукою він сам собі дириґує, -- ах. як він раює у сі хвилини, коли музика гримить тисячами голосів у його душі».

«Може, і у ті фатальні секунди, коли серце його зупинилося уже навіки, він чув якуйся прекрасну музику, і уже серце стало, заумерло, умерло, а у мозкові , десь на дні іскрою бриніла, дзвеніла, світилася, тліла мелодія, мелодія, мелодія… аж поки не згасла повіки. І то уже була смерть».

СЛОВО О ПОЛКУ Максимович, Лисенко.

Про Довженка – Тичина «Ах, він вищий за нас усіх».

«Ріжні се були натури – Тичина і Рильський. І світ по ріжному сприймали, і світ їх сприймав по ріжному».

«він усе життя дивувався».

Остання зустріч – Тичина передчував свою смерть.

Тельнюк: «Я стояв біля столу і не знав, куди подіти свої руки. Уласне – не тільки руки – а і цілого себе».

Яків Баш.

Про МАНДРИ З КАПЕЛОЮ СТЕЦЕНКА.

Сварка з актором Юрієм Шумським.

Андрій Євенко.

Мовить, же Марія Пеленська – удова Івана Дніпровського.

І дружина Івана Виргана?

Поточнимо з інших джерел.

Чудова збірка споминів.

Хтось мертво мовить а хто і живо а з великою любов’ю до Тичини (Ірчан, Губар, Дузь, Перепелюк, Тельнюк).   

Тичина – у новому світі, він тут, він з нами – живий – у музиці слова.