У видавництві ДНІПРО у Київі 1975 року побачила світ книжка споминів про Андрія Малишка МАЛИШКОВІ ДОРОГИ.

Максим Рильський: «А то якось забралися ми з Андрієм у човні на став, між комиші, ловимо собі рибу, -- аж чуємо : дівчинка-підліток, ідучи берегом, заводить тоненько а виразно: «Рідна мати моя…» Андрій, смібчися, промовив: «Ніде не сховаєшся од того рушничка»».

«Зворушено а зворушливо».

Сварем’я.

Кость Герасименко.

Малишко – автор лібретта опери МОЛОДА ГВАРДІЯ Юлія Мейтуса.

«не боїться поет і тої гіркоти, без якої важко уявити собі живу людину і живу поезію».

Був ув ООН. Як наслідок – збірка 1950 року – ЗА СИНІМ МОРЕМ.

«І чебрець розлукою пропах» Андрій Малишко.

«Щедрість мови».

Опера АРСЕНАЛ Григорія Майбороди.

Ніколай Тіхонов: Пісня до фільму ЩОРС Олександера Довженка.

Платон Майборода.

Олесь Гончар: «вичерп»

«Живем не в мирі і злагоді, Нащадки велетнів малі. Слов’янські ріки повноводі Чужі гойдають кораблі». Андрій Малишко.

Репресії проти батька, пішкома до Київа з мамою…

«Не раз будуть згадуватися баламутні Малишкові ночі, його чудовні імпровізації, полум’яні інвективи, його застольні од і прокляття, -- ті ночі кипіли пристрастю, у тих ночах для Малишка не існувало авторитетів, там, звичайно ж, демократія була така, що, опріч Малишка, слова нікому не давалося сказати, а уже як вершина усього, несподівано злітав опівночі прекрасний птах Малишкової пісні, його високого а сріблястого співу, що здатен був чарувати так само, як і найкращі з його поезій».

«Вітер з долини цілує червоне серце калини» Андрій Малишко.

«Усе тут озивається ним».

Віталій Закруткін з Кубани.

Сергій Воскрекасенко: «Не спадаючи з жартобливого тону».

Однокласник Микола Щербань: «цупкий хлопчак». Буся.

Обухів – що четвер – ярмарок. Сліпий бандурист.

Загони батька Зеленого.

Любов Забашта: «єретується»

Остап Вишня.

«Баритон Сергія Козака не уміщався у кімнаті, виривався на вулицю , перепиняв перехожих».

П’єси Миколи Куліша.

Яблук не їв.

Учителі: Аґатанґел Кримський, Максим Рильський, Іван Козловський, Остап Вишня.

Степан Крижанівський: побит у журналі ДНІПРО, редакторство.

Малишко не терпів критики.

Микола Карпов: ґазета сільське життя  у Харкові 1934 року. Учительство ув Овручі.

Харків – Холодна Гора, Журавлівка, Товкачівка.

Андрій Ярошенко: літстудія. Дорожній інститут 1936 року.

Мате Залка, Антал Ґідаш, Бела Іллеш, Фрідель Карікаш.

Праця Андрія Малишка у КОМСОМОЛЬЦІ УКРАЇНИ.

Василь Костенко: Дніпрові саги.

Валентин Бичко: «влетів до моєї кімнати, ніби метелик  з квітучого лугу, повний пахощів і цвіту, жвавий, рухливий, меткий».

1944 року Малишко витворив журнал ДНІПРО.

Ідея зариблення ярів.

Юхим Мартич: «Дзвінкосерйозний Малишко».

«Чому Довженко так цінував ваші вірші? У них життя стає поезією. Вони саме життя» Остап Вишня.

Микола Шеремет: «Андрюшка – суха грушка».

Віра Єніна: «гуло гістьми як вулик бджолами».

Інтернаціональна книга ХТО Є ХТО?

Петря Крученюк: пісня моєї щемливої душі.

«Мабуть у мене багато заліза у серці». Анрій Малишко.

«тільки порожньому возові легко котитися». Андрій Малишко.

«писати треба так. аби не сором було людям показати». Андрій Малишко.

Олександер Клпиленко як голова ради клубу письменника.

Василь Швець: «золотодзьобі лелеки».

Дрохва, слуква.

Ще перед світом…

Розгодинилось.

Невигаслий спогад.

При обрійне сонце травневого вечора.

Який чудовний стиль у Швеця. Він, як і Гончар з Рильським, писав свій спомин кров’ю любови з серця.

Анатолій Дрофань не одстає од колег:

«ледь не щодня»

«з ручкою у правиці»

«картковані пайки»

Василь Кучер. Василь Швець.

«Належав до тих щасливців, котрі гооворять так як думають, а думають так, як говорять»

Олесь Жолдак: «у вухах шурхотить вітер-низовець».

Михайло Чабанівський: «прибутна вода».

Семен Віґучин: «Феофанія, бо там заснував монастир сам Феофан Прокопович».

Либонь, грибний ліс, наздоганяє мене легкою ходою.

Юрій Кобилецьки: «окоренкувата».

Чудова книжка споминів.

А пожитечна.