ЛЄШИЙ

-          То ти вся така: пацанка-пацанка-просто-пацан?

-          А то.

Коротка зачіска. Худі на худих плечах. В руці зубна щітка – грається, як ножем-викидухою.

-          Зібралась?

-          Та да. От рушник зараз тітка принесе. А я в казенний дім надовго?

-          Не плети дурниць. Який це казенний дім? Просто дитяча лікарня.Ну, треба, то треба. От тільки маму до мене не пускайте – заб’ю, суку. Все із-за неї, курви. Пити менше потрібно, алкашкапідзаборна. Краще вже плєчєвою бути, ніж так не просихати. Світ її поділено на краплі горілчані. В них вся радість. Гидко.

-          Ти трохи попусти. Це ж мама.

-          Та й що? Кажу: «Заб’ю». Я ж Лєший. Ви, дядь, не думайте. Така погрімуха до будь-кого так просто не прилипне.

Ранок. Швидка. Рушаємо… До співу пташок додається спів мігалок. Лісне птаство проводить Лєшого до міських джунглів, де соціалізація спотикається на вістрі соціопатії, де порізи на шкірі не помітні лише глухої ночі, де кожна ніч розкорковує ранок, а він у гонитві своїй за прийдешнім випереджає всі сподівання марні…

Сподівання, що в дітей має бути, як не батьки, так дитинство. Хай з порізами, хай з худі кольору хакі, але дитинство повинно мати доброту, хоча б таку, яку для себе вигадав Лєший, чий оскал на кінчиках губ відсвічують проблискові маячки цього засніженого ранку. Пташиний спів. Сирени.

Агресії потрібен вихід. Часто вона проектується на себе.

Вже наступного ранку на стіл начальника служби у справах дітей ліг лист з лікарні про те, що Лєший випала з вікна четвертого поверху. Насмерть. Щоправда, в листі не було написано ні про те, що дівчинка хнюпилась цілий вечір, ні про те, що останні слова її були : «Мама, мамочка….».

14.03.2024

ПРИЩАВИЙ

Пазл 1

        Пізній вечір. Дзвінок з поліції. П’ятнадцять хвилин на збори. Зібрався. Їду: нещасний випадок. Малий випав з вікна балкону, що на восьмому поверсі. Все б нічого, та в тій квартирі іще були малолітки мал-мала-менші і по-старше хлопчики. Хлопчики – засвітіть наколочки. Такі собі посиденьки: квартирник під водочку з бульбулятором. На тій квартирі дурі вистачало.

Для одного з хлопчаків ланцюжок цього вечора обірвався, як, власне, і все його життя. Для інших вечір почав плести  мереживо реєстру досудового розслідування. І перше плетиво привело усіх учасників на дурку: наркологічний диспансер. Бо ж потрібно освідчити малюків на вживання спиртних напоїв та наркотичних речовин. От і їдеш до них, бо процедура передбачає присутність спеціаліста служби у справах дітей.  Діти-діти, де вас подіти?

Вони по-різному поводили себе в передпокої дурки. Хто був у мовчазному штопорі, хто ковзав по мокрій від дощу плитці, хто розглядав однотонні жовто-коричневі стіни, але плакати, які висіли на них не викликали у дітей зацікавленості, бо на всіх малюнках був слоган : «Щось пішло не так?»

Не хотіли малі задумуватись над зайвими питаннями, ні до, ні зараз, певно, і після. Час від часу у дітей на смартфонах ляпали і розтікались плямами повідомлення, які тримали діточок в тонусі, мовляв, - не сци, все ок,  як зазвичай.  Це просто ще один рівень гри, яка програється цього вечора, от тільки гра не за правилами, вони вже вийшли з-під контролю, ситуація в руках інших людей, які пишуть якісь папірці, заповнюють направлення, інші формуляри, фотографують собі на телефон документи, роблять скріншоти дитячих номерів і скидають собі в нагадування, бо цим людям не пізніше, як завтра на ранок нагадають про різні довідки, оперативні записи, адже слідство має рухатись невпинно, як шкала термометру не може показувати однакову температуру зранку, вдень, ввечері, вночі. Нагадає про це все найперше дотошний будильник. Та ж пора, хоч таке враження, що не лягав. Зранку, вдень, ввечері, вночі.

Пазл 2

-          Я не буду здавати аналізи – пискливо заявляє один із пацанів. Такий собі прищавий головний підозрюваний. Він старший за всіх з цієї компанії – і права примусити мене це робити ви не маєте, як і права кричати на мене матом..

Ювенал остаточно втрачає контроль над собою, зривається на крик з матами, бо освідувати потрібно всіх, а цього прищавого, так обов’язково, а він вирішив тут качелі погойдати. Нічого, ще не таких обламували. Ситуація ще та. Схоже вечір сьогодні буде «nonstop».

А ще один малий з цього товариства цідить крізь дірки в молочних зубах: «Кричіть, кричіть:   все на відео відзнято».

Я звертаюсь до прищавого: «Ти, певно, не розумієш всю серйозність ситуації.? Порушена кримінальна справа: вбивство. Всі без винятку з вашої компанії є підозрюваними. А що ви зараз відео відзняли – це добре. Я його перегляну, От ти де навчаєшся? В технікумі? Приміром, завтра прийду я до тебе в бурсу і запропоную твоїй завучці з виховної роботи переглянути цю нарізку  для ТіkТоk. До того ж озвучу, за яких обставин ми з тобою познайомились. Вважай позавтра ти будеш відрахований з технікуму. Що скажеш? Варто оце зараз ставати в позу? Зривати слідство? Перешкоджати встановлюванню всіх обставин, що ж, направду, сталось на тому балконі?»

Хоч я ніколи майстерно «на понт» нікого не брав, та малий включив задню: «Мене тоді не було на балконі. Я був в кімнаті. Робіть, що знаєте. Де та банка? Де туалет, я знаю. Відео зітру. Тільки в бурсу не йдіть».

Пазл 3

Годинникові стрілки невпинно сунули  одна по одній навздогін до опівночі. Понаїхали мамки-папки-дядьки. Зчинився лемент. Найбільш голосила мати прищавого, мовляв, Галька, яка кому тільки не винна грошенят, рознесла по всьому селі, що він, прищавий, зняв відео, на якому зображено момент падіння хлопчика. Аби ж то  шантаж тільки – це вже стаття. Буревій емоцій прищавого привернув увагу всіх присутніх, навіть заспані санітари вийшли з каптьорки подивитись, хто так безжально лупцює стіну: буйних, начебто, не було.

Здригався, як паралітик у судомах, і його кулаки прилипали до жовтогарячої стіни, як розігрітий мак-драйв з макдоліка липне до піднебіння, перекриваючи дихалку. Він і дихав судомно. Дихання зривалось на вереск.: «Не  знімав. Не було того відео. Що я шакал: знімати, як  малий життя собі вкорочує? Вб’ю суку…»

«То, може, і малого вбив?» - не пам’ятаю, ким зронена фраза вихопила прищавого з судомного вереску і вкинула в зацепініння. Тільки дурнувато усміхався: «Я? Нє…»

 Сповз по стіні та зронив у порожнину присутніх: «Серце…»

Пазл 4

В передпокої кардіологічного відділення лікарні медсестра років за п’ятдесят запитала так, ніби дзвін об стіну: «Звідки доставили?» - і хотіла ще щось додати, та її обірвала заспана колега, якій цього вечора зовсім було не до балачок: «З дурки».

-          З дурки, то з дурки – геть якось без інтересу, відсторонено.

І тільки дощ зі снігом валив і валив у віконну шибку, залишаючи химерні візерунки, білі та стерильні, як і все тут. Такий собі ісцелограф тільки на вікні з того боку, де природа ще може змінити щось, змінити погоду, розгойдатись сонцем і зігріти всіх, хто потребує цього. Зовсім замало, але набагато більше, ніж потребують люди в передпокоях лікарень, білих та стерильних, підпертих ватно-марлевими спогадами приречених вже не вийти з цього периметру, який тричі на день кварцується, позбавляючи надії.  А її годі шукати на бірках, прив’язаних до пальців ніг.