***

 

Бо поезія влучна, як постріл в голову,

Як ніж у спину,

Як стрибок з багатоповерхівки,

Як осиковий кілок в груди,

Як глибокий поріз на шиї,

Як несподіваний вигук,

Як останній хриплий ледь помітний видих,

Як щирий подив, що це життя таки дало збій.

 

Бо поезія влучна і коротка,

Як свист побратима,

Як повідець собаки-поводиря,

Як ця безповоротна мить,

Яка щойно майнула між нами.

 

Бо поезія влучна, коротка і п'янка.

Точно, як я біля тебе.

 

5 червня 2024

 

Тихий біль

 

Я

Несу

Несу

Несу

Несу

Слово.

 

Важке, курва.

До біса важке.

 

Не я пишу слово —

Слово пише мною,

Слово має мене.

 

Має в усі діри,

Робить нові ще.

 

Слово моє, слово...

Я люблю тебе.

 

14 вересня 2024

 

***

 

Цієї ночі я стала міцнішою.

Б'ється те, що крихке, а я — міць, я — сталь, я — машина.

Сила моя ростила твоїх онуків, ставала злішою.

Сила моя — сльози, піт і глина.

 

Темрява назріває зненацька, мов коса отаву.

Мряка така, що не гріх і вмерти.

Вочевидь сонце зазнало краху.

Вперше.

 

Я пожинаю серпанок опів на п'яту —

Кращий з можливих трофей і порятунок.

Слабкість моя накиває п'ятами,

Сила моя — вищий ґатунок.

 

2 серпня 2024

 

***

 

Це гра в довгу — повторюю собі —

До заданих тобою координат швидко не приходять.

Тому налаштовуйся на затяжну пісню

І працюй на витривалість.

Інакше біда — здуєшся, як мильна булька.

 

Це гра в довгу,

Тому не чекай манни небесної,

Її не буде.

Може колись і випаде дрібка, але точно не зараз.

 

Це гра в довгу,

Ти обрала її сама і цілком свідомо,

Тому давай одразу домовимось не скиглити.

Хоча іноді можеш, це ж таке, всі ми люди.

 

Це гра в довгу,

Ти знаєш правила напам'ять,

Залишається щоразу робити черговий хід.

Тільки для початку

Підійми своє тіло з ліжка.

 

То що?

Кидай кості.

 

Це гра в довгу:

Не факт, що буде весело,

Зате буде цікаво.

 

11 червня 2024

 

Лілія

 

Лелій пелюстки:

 

Лелечої легкості,

Липового цвіту,

Літнього шелесту,

Лискучого променя

 

Може не виявитись, —

 

Але це не свідчить

Про марність твоєї краси.

 

16 березня 2019

 

***

 

Я нікуди не поїду із цього міста.

Я тепер його люблю.

 

В сенсі, не місто люблю, а чоловіка.

Куди мені тепер дітись?

У що мені тепер одягтись?

 

17 грудня 2018

 

***

 

Ранок буде добрим, доки в твоїй голові

Млітиме слово зашморгнуте в вузол.

Губи твої німі, перси — тривкі,

Пальці розп'яті нездоровим ґлуздом.

 

Зцілюй наскрізні дірки, скроплюй шви

Святою водою і власною слиною.

Як ти там, Отче наш, що єси?

Будь мені другом, бо стану гливою.

 

Ранок буде довгим, тобі стане часý,

Час — це субстанція тобою ж замішана.

Господи, будь мені другом, бо вмру.

Я схиляю голову. Я пишу вірші.

 

22 вересня 2024

 

***

 

                        доки серце — пругке,

твого сонця сто рук золотих…

         Степан Пенкалюк

 

Не хочу нічиїх віршів, окрім твоїх.

Нікого більше не хочу — тебе хочу.

Стрибати в яму, в солодкий гріх,

Іти на спалення, в крижану воду —

 

Готова.

 

Що в біса вдієш, мене несе

Так, як ніколи в житті не несло.

Господи Боже мій, ось в чому сенс!

Он воно що, всі святі небесні…

 

Воскресну

 

В улюблену псячу рань,

Помолюсь за тебе на першу зірку.

Не зрадить зоря, не втоне зоря,

Не загасне маяк.

 

Гірко!

 

10 жовтня 2024