***

 

гряде луска дощів на плиннім тлі

у стоптаній траві солона тінь

метелика темнішає на порох

це пінява морфем в імлі молінь

наближений до смерті перший порух

сипучих слів речовина свята

передчувань розсіяна сльота

у куцім сні від громовиць до грому

коли ти ще тримаєш оборону

а вже спориш здійнявся з живота

проте ти тут і довше може спиш

од видиху і до поверхні тиш

лежить тривка спустошеність та віддаль

росте весь час затримайся не звідай

облиш

 

***

лине сьома тривога роздмухують бджоли бузок

пригощається травами лютий обвуглений вітер

схоже нам ні живими ні мертвими звідси не вийти

як ти там порожнеча безвихідь зіщуленість ок

 

мов руками бузок ухопився за землю й закляк

догори підійняв кетяжисті натомлені п’яти

наче квітами можна у небі шпарини латати

від громів осоружних димів навісних залізяк

 

ще не раз притулятися серцем до зимних підлог

залишатись тікати непевно молитись на стіни

йняти віри минулому важити завтра безцінне

бо якщо не врятує чи знову нас винайде бог

13.05.2022

 

Павло

 

Допоки гриміло тут, поки пекельно ревло,

сходило сонце із попелу, небо спливало димами,

світ прозрівав, як засліплений Богом Павло,

Бог заклякав над полишеними домами.

Сторожко і вирішально чиргикав замок:

— Прага чи Мюнхен, Кошице чи Варшава...

Та сонце під вечір закочувалось під килимок,

а серце щоночі востаннє у сон вирушало —

гупало ніжно, звитяжно і, попри громи,

глибшим за море ставало, за греблю міцнішим.

Павло дивувався,

Бог усміхався.

На мить

сяяла тиша.

27.04.2022

 

хвилями напливає

вкриває пилом письмовий стіл

ця хвороба листів

паперова пласка недуга

і ламкі недописані вірші

чорніють

мов сухостій

все що можеш

не можеш

вимовити про друга

знову й знову розпочинаєш

і вкотре зі слова

був

хто назавжди пішов

час теперішній взяв з собою

ніби рвучко напнув

поміж вами

цупку габу

так

що кожного з вас

не лишилося

за габою

 

***

все це нариси

обриси

місто вночі звучить

як неповне речення

саме о цій порі

на одинадцятім поверсі

вікна мої рум'яніють

мов яблука печені

так вже бувало

розсипчасте тло у пам'яті

дієслова невиспані

речі лежать горою

 

а відшукую те

що поглинула заметіль

уповільнююся

горюю