Поетичний серіял

 

Епізод перший

 

БУНТ ГЕРОЇНЬ КАРТУЗА МАРИНИ ПОНОМАРЕНКО

 

Лицедії:

 

Автор

Баба Манька

Баба Надька

Поет (без слів)

Кащей (без слів)

ПсевдоВарел.

 

Дія – у селі а у Купідоні.

 

Великий тілівізір. Досить великої рямці.

Баби у тілівізірі.

Реготять. Визирають. Тлумаються. Прихорошуються. Запишнилися. Реготять.

Автор – окроме на стільці.

 

 

 

Автор. Збунтувались героїні КАРТУЗА.

Баба Манька. Задовбала та коза –

Пише, пише, пащекує. На базар

Я не можу показатися. Комар

Всеє знає, всеє чує…Чуєш, Надь?

Баба Надя. Ну, канєшно. Що тут чути? Кажуть – блядь.

Баба Манька. І про тебе?

Баба Надька. Ну канєшно. Божі ж мой.

Ми тепер розпопулярені з тобой.

Баба Надька. Що  робити?

Баба Манька. Я не знаю.

Баба Надька. Дід Михтодь

Не порадить непотребне.

Баба Манька. Мудрий, вродь.

Баба Надька. Як тверезий.

Баба Манька. Да. Тверезий не завжди.

Але нам то, блядь, повіриш? до пизди.

 Баба Надька. Шо він кае?

Баба Манька. Кае їхати.

Баба Надька. Ого.

Се ж предорого.

Баба Манька. Да ладно. 

Разом обидві: Іго-го..

Зникають з тілівізіра. Виходять через чорний хід у двір. Перебігають на вхід і ховаються у букіністі, чекаючи на свій вихід.

Автор. І поїхали до Київа  бабИ.

І повезли повні їдива торби.

І повезли свої пезди, лиця – да. 

А убрались як у трунву. Тут – орда.

Всьо вирує, всьо си верте, всюди хіть.

Ніц на місци тут си, курва, не стоїть.

Бабці зразу всі базари обійшли –

Подивилися на ціни. НаколИ

Зголодніли і посцять -- у Купідон

ПритарАнькались. А там  якийсь ґандон,

Цмулив пиво і писав, писав, писав.

 

Тут аткуда ні вазьмісь з’являються бабИ.

Автор. Баба Манька сіла маком:

Баба Манька. Де ти сцяв?

Автор. Запитала у поета, а поет:

Музи, шмузи, а метафор вільний лет, --

Не до баби.

Баба Манька.Ну і на хуй.

Автор. Баба – гей –

Потрюхикала на запах.

Баба Манька пиздує до клозету.  . Баба Надька тим часом сідає за стіл поетів у кепках і кладе клумаки на стіл.

Автор. А Кащей

Там засів. І щось там робе. Баба:

Баба Манька. мой

Ти зайняв не своє місце. Хочу, йой.

Автор. Баба кОпає у двері: луп і трісь.

Да й прогнала. І засіла. Заєбісь.

Ну а потім – бем у сраку гусачком,

Та й підтерлася, сарака, кулачком.

Лиш віхОди , а на сцені -- пан Варел

І гучить як сто шістайдцікь децибел.

Припиняє. Баба каже.

Баба Манька.Може, я?

ПсевдоВарел.Ну звичайно. Ви ж геройка.

Баба Манька. Ні хуя.

Я сьогодні як поетка. Но а шо?

Як Марина-субмарина. Тіки шо

У кльозеті  я сиділа. Тихо, ша.

Там нізя кидать у воду ні віршА.

А чого мені кидати? Строчки дві –

То у мене у розумній голові.

Автор. Прочитала. Баба Манька плаче –

Баба Манька. Йой

Се же вірш, а не КАРТУЗ отої  –йой.

Автор. Баба Надя – бабі Маньці

Баба Надя.  Ну тебе.

Автор. Але тут нікого серце не єбе.

Тут читали ще поЕтки, поетИ

Намололи вісім міхів хуєти.

Бабці йобнули по каві. Да й усьо.

Захропли на фсю Европу.

 Ето фсьо.

Далі буде

титри