Із свого дитинства я чітко пам’ятаю, що, без перебільшення 90 відсотків іграшок мені купувала мати. У мами не було ніякої упередженості стосовно виду та тематики іграшки, головне, щоб за її спостереженням, розумінням чи інтуїцією, певна іграшка була мені цікава. Завдяки мамі у мене були численні машинки, військова техніка, пластмасові щит та меч Давньоруського воя, пістолети, автомат на великих круглих батарейках, плюшевий чебурашка та багато ще чогось.

 Батько також купував, але набагато рідше. Одного разу, на моє прохання він купив кавалерійську шаблю, зроблену з алюмінію (сталева – точно була б холодною зброєю) з піхвами та ремінцями, які дозволяли надягати їх через плече. Повертаючись з «Дитячого світу» ми потрапили під такий рясний весняний дощ, що на порозі дому я був схожий на козака «Чайка» якого перекинулась на порогах. Слід додати, що батько часто брав участь у моїх розвагах з іграшками, що купила мама.

Ще мама купувала мені багато дитячих книжок, купувала та читала у голос, причому серед тих книжок велика частка була за українськими казками. Тож я знав про все: і Кривеньку качечку, і Яйце-райце, і Кобилячу голову, і Названого батька, і Кирила Кожум’яку, а не тільки про Котигорошка та Івасика-Телесика, як більшість мої однолітки з Дніпропетровського дитячого садку.

Напевно з огляду на мій інтерес до українських казок мама якось купила великоформатне чудово ілюстроване видання казки Івана Франка «Абу-Касимові капці». Я з ентузіазмом сприйняв нову книжку та хотів дізнатися про що в ній йдеться. Проте, через особливості мови Франка казка залишилась непрочитаною. Я декілька разів просив і маму, і тата прочитати цю казку, але декілька спроб розбивалися вже на другій сторінці розповіді про Багдадського скупого купчика. Кожного разу мені пояснювали: «Віталику, я не можу читати, бо не розумію, що я читаю…» Мені залишалося лише роздивляться картинки, але вони не давали аж ніякої стрункої уяви про події у казці. Правда, та казка ввела до нашого родинного вжитку словосполучення «Абу-Касимові капці», яке використовувалось часто, коли мова заходила за кімнатне взуття.

Нещодавно мені захотілося спробувати прочитати ту франкову казку. Я читав з екрану, бо книжку з дитинства батько ще до переїзду на Тополю (а це було у серпні 1979 року) здав до магазину «Букініст», де брали книжки на комісію. «Нехай шанувальник Франка чи якийсь вчений-лінгвіст, якому вона більше потрібна, купить,» - пояснив батько свої дії.

Звісно, сучасні інформаційні ресурси пропонують перекази та стисле викладення всіх літературних творів, але для чистоти вражень я читав твір оригінальною мовою І.Франка.

У підсумку, як це не дивно, мені вдалося більш-менш непогано опанувати казку. Так, я продирався крізь хащі незрозумілих слів, десь не помітив красу художніх засобів, використаних у творі, проте, головне мені вдалося – таємницят Абу-Касимових капців, яка чи не 40 років залишалася за сьома печатками, в решті решт для мене розкрилася.

Секрет мого успіху я бачу виключно в тому, що я достатньо натренований читати іноземною мовою. Коли читаєш без словника, а саме так радять робити при  підготовці до будь-яких міжнародних мовних екзаменів (там користування будь-якими словниками просто виключене), то навіть декілька невідомих слів у реченні не повинні збивати з головного шляху до повного розуміння змісту прочитаного. Дещо вдавалося прояснити, звернувши увагу на написання невідомого слова, бо навіть визначення частини мови до якого належить «невідомий» може дати трохи такої необхідної для розуміння інформації.

Скажу, що я отримав величезне задоволення від прочитання самої східної казки про Абу-Касима та його капці. Історія виявилася одночасно і цікавою, і повчальною, і гумористичною, і пізнавальною. Я собі навіть живо уявляю, що через рік-два я перекажу франкову казку-анекдот своєму онуку Микиті, і це буде найкраще пояснення чому скупість, жадібність та відмова у допомозі ближньому згубні в першу чергу для самої скупої, жадібної та егоїстичної людини.

В цій особистій історії я знайшов ще одне практичне підтвердження відомої істини - Вивчення іноземної мови у будь-якому віці має користь, часто у неочікуваний момент.

Може вивчаючи іноземну мову, хтось зрозуміє свою дружину, чи дітей, чи сусіда, чи, нарешті, самого себе, бо я ж зрозумів «Абу-Касимові капці», хоча мої батьки, дуже і дуже освічені та розумні люди свого часу не змогли.

Тож, виходить все, як у «Кобзарі» - вчіться, думайте читайте, чужому навчайтесь, свого не цурайтесь.

,