Я колийся вельми гикав через діточий перестрах на пожежі – тому чую гикаючих одразу, не люблю лоґопедів, бо вони не запоможуть – тільки робота над собою: співати-мугикати-віршувати-читати-мислити.

Коли ще Літфорум працював на Ярвалу, 9 – море люду тнулося коло нас. Придибав і юний Олександер Козинець. Запоміг нам навіть зреалізувати поїздку до його рідних Лубень. А потім ні з того, ні з сього прийшов а оголосив, же резиґнує з поля нашого зору. Да будь ласка.

Він зробив кар’єру у лоґопедстві і – намагається – у літературі.

Усі наші намагання порозумітися розбиваються у тупу і незрозумілу упертість пана лоґопеда.

Ну, добре, почитаєме, що ти там твориш.

Штири книги – як пародія на ПОРИ РОКУ  попсового уже тепер Вівальді. Але Вівальді – віртуоз у музиці, ґеній.

Чого не скажеш про Козинця -- у поезії.

Починає він із Зими.

З’їдений вірш спороджує пораду: не пиши коли їж, бо можеш і подавитися.

Тіло як храм суперечить християнському ученню про ДУХ ЖИВОТВОРИТЬ.

ЯК МАЛО Я ЗНАЮ ПРО СЕБЕ – живий людський голос.

Порада подрузі (а подруг у Козинця – ріжного віку -- море): зсередини випромінюй сонце. З пизди?

На 19 сторінці – гарний самотній вірш. Принаймні не нарочитий а людяний. Автор любить самоту і з насолодою її смакує.

Роздрукуй мені обійми --  недолуга пародія на  ґеніяльне Стусове – ПЕРЕДРУКОВУЙТЕ ПРОКЛЬОНИ І ПЕРЕПИСУЙТЕ ПЕЧАЛЬ.

У характері ліричного героя усіх чотирьох книжок дуже багато жіночого, хоч він – направду -- не любить жінок, а терпить їх і з деякими дружить.

Цитати  з Шевченка, Тичини а Антонича чомусь не беруться у лапки, а варто було б узагалі їх епіґрафувати, як се зазвичай робиться в українській

--да і усвітовій – літературі.

Присісти під дерево – не вельмички поетичне дійство.

Москвовизми – колес, упівголоса.

Другою книжкою є ВЕСНА.

Та ж безлапкова хвороба – Сковорода, Шевченко, Чубинський.

Збувай свою ніжність на утомлених чоловіків – се порада Жадана, Жаданові, чи собі, коханому,  га, лоґопеде?

Пародія на Симоненка попахує нечистотами.

Слово дуб – дубове переосмислення притчі про гірчичне зерно.

Сторінка 71 – гомосексуальна шарада.

Сторінка 76 – уже не шарада. Шміливо.

Сторінка 77 – теж.

Круґозор – москвовизм.

Природи звуки -- се не про пердіння часом? Ну, про тепло під ковдрою – се точно про се. Ні?

Третя книжка – Літо.

Бажання одвічно залишатися молодим – цілком зрозуміле у ЛІФТовому середовищі доріяноґрейство.

С. 14 гомосексувльненько.

С. 15 поневажно до жінчини.

Що ж буде, коли відео зніму… а що буде, коли трусики…ай вей.. шо йобицця…

Брати руками жінку як виноград – се порада коханцеві чи собі, коханому? Хзн.

НАВІЯНЕ СНОМ -- дуже добре, хлоню, се твоє.

С. 74 теж непогано, тільки ж дотримуйся, лоґопеде, повноголосся: себто ущух тра.

Олександер Олесь теж у Козинця без лапок.

СУКНЯ ВИГУЛЯЄ НАС. ге-ге ж.

Четверта – ОСІНЬ

Ти мене хочеш

Жінка з витоптаною душею.

Сторінка 24 – лукавий вірш про двох геїв у метрі, які начебто спудеї і мають ту – у метрі – репетицію. Ет, лоґопеде. Виходь уже з шафи нарешті.

ДОЩУ У ПЛОЩІ ПОВЕН РОТ – дохтор Фройд утнув би працю, як то він учинив зі сном Да Вінчі, де хижа птаха…

Постує – москвовизм.

На сторінці 35 – знову чоловік у горах.

Сторінка 50 – живий голос самоти.

О, 69. О, так, хлопчику, се божественно.

Загалом – міщанство, штукарство, намагання бути оригінальним, дистильована мова. Автор робить вигляд, що нич не тямить про 1000—ліття української поезії, же тривала до його з’яви тут.

Таке.

Ткож дивна практика – випрохувати у письмаків передмови до своїх книжечок – Анна Багряна, Валерія Богуславська, Світлана Поволяєва, Олександра Малаш. Нема що передмовити, да і пощо?

Але то таке.

Читатимеме ще.

Як знайдеме.

Йо.