Замахалась ти, "золотце". Ох, замахалась. Зовсiм до ручки дiйшла — третiй мiсяць у м’язах трем не вщухає, вранцi, прокидаючись (а надто тепер, коли прокидаєшся — сама), перше, що вiдчуваєш, — своє прискорене серцебиття, якого нiчим не заспати, — гаразд, хоч спиш уже без транквiлiзаторiв, i отi страшнi приступи сухої блювоти, якi змагали були ночами, нагадують про себе хiба як, чистячи зуби, заглибоко засовуєш щiтку — коротким нудотним вивертом, несвiдомою клiтинною пам’яттю про власне тупе улягання негайним, вiд першої хвилини, — попервах iще хоч збудно-пристрасно вишептаним, а по кiлькох тижнях уже просто сухим, розпорядчим звертанням: "Вiзьми в ротика… Глибше вiзьми… Глибше, ну!" — суха ложка рот дере — еге ж, оце воно, — попервах i вона ще пробувала якось порозумiтися, розтлумачити, що їй теж би, своєю чергою, спершу дечого хотiлося, i не тiльки "там": крiм статевих органiв, тебе в менi бiльше нiчого не цiкавить? I: якщо в тебе були якiсь плани на сьогоднiшнiй вечiр, то не вадило б дати менi про це знати до того, як я пiшла спати, — замiсть сидiти шкробати свою графiку, i взагалi, я, знаєш, не люблю роздягатися сама… Добре, — весело обiцяв вiн, — ми тобi завтра таку увертюру закатаєм! — завтра, одначе, так нiколи й не настало.

Жила була бабушка. Бабушка без голови. Харчувалася енергією рідної землі, тому завжди ходила боса. Багатьом здавалося, що вона не лише безголова, а й безмізка. Та у світі все не так просто. Багато інших людей були з головами, та безмізкі, а вона - без голови,та дуже розумна. Вух, звісно, теж не мала. Чула внутрішнім чуттям. А говорити їй і не потрібно було - всі й так розуміли, що сказати хотіла.

Віртуозно прочитано Анґою ЗЕЛЕНОЮ у КУПІДОНІ на 579 першій каві року Божого 2024 жовтня 26 дня у княжому Киїіві

на світлині: неймовірна диктанторша Анґа Зелена а хитрованний осавул Андрій Шадюк