Володарю-вітре (пісня)
Котяться, котяться перекотиполем
Долі поламані, cплетені із болем;
Вітер роздмухує серпня павутиння,
Засипає пам’яті вирване коріння.
Згладжує тріщини й вікові розломи,
Все нові й нові кургани насипа без втоми.
Вітре-володарю, зворуши дзаіночки,
Щоб від сну прокинулись стомлені синочки,
Що поміж колоссям полягли-поснули,
Матерів голосячих що плачу не чули.
Хай у сни приходять їм цілувати душі.
Вітре-володарю, чом такий байдужий?
Стелиться- стелиться по землі туманом
Стогін розпечений спаленого лану!
Поле стигматами вкрите – не росою–
Послідом скривавленим впереміж з золою.
Випалена земля… Виплакані очі...
Чи дощу краплинами хтось їй рани змочить?
Вітре-Володарю, вистели дороги!
Вимести ворога, Боже, дай спромоги!
Вітре-Володарю, вивільни з облоги,
Принеси нам Спокою…
Після Перемоги.
Ольга Кроншевська 01.09.2023(548 день в.)
Двобій з Неминучістю
Сам-на-сам ми зчепились в двобої довічнім,
Дзвін схрещених шабель раптом стишів на мить.
Очі-в-очі сталеві, обличчям в обличчя.
Того бою нікому не зупинить!
Не дано дочекатись твоєї поразки,
Та в покорі схилитися гірше за смерть!
Тільки з Божої волі та Божої ласки
Ще жива я, нечутно ще дихаю ледь.
Я такою вродилась, незламна чи вперта?
Тож до чого мені докоряти за те?
Ти не дав мені, Боже, зламатися, вмерти, –
Дай же сили тримати хоч-як паритет!
Я не дам в себе вирвати залишок щастя,
Бо занадто високу сплатила ціну.
Не дозволю набуте у радості вкрасти,
Не схилюся, не зрушу, руки не зігну!
Неминучість страдальців опустить безжально.
Я ж тримаюся ще в позиційній війні…
Знаю хитрощі всі її досконально.
Тим, хто радить:"Здавайся!", я вигукну: «Ні!!!»
Цей фатальний двобій – не з моєї провини.
Просто вирватись хочу з задушливих хмар.
Я не краща за інших, я просто людина,
Неминучості долі тримаю удар.
Ольга Кроншевська, 01.11.2023(616-й день війни)
Зовсім трішечки
Нам лишилося зовсім трішечки
Дочекатися, «дотерпітися»,
Стислі в жменях серця "притишені"
Все ж продовжують далі битися.
День-у-день, раз-у-раз чекаємо,
Виправдовуючись донатами;
У долонях чоло стискаємо,
Приголомшені вкотре втратами.
Крок за кроком до Півдня сунемо,
Вириваючи метри власності!
А чи вистачить, а чи встигнемо
Похвалитись осіннім наступом?
Чи захопимо, чи повернемо,
Чи підпалимо, чи відріжемо?
Нам ще б трішки ракет до впертості,
Марно втрачене надолужимо!
У вікно зашкребе хурделиця, Снігом очі й поля зволожить.
Може виродок… Сам застрелиться?
А за ним й все кодло вороже!
Нам лишилося зовсім трішечки…
З літаками все миттю звільнемо!
Не втрачаймо надій, насмішники,
До тридцятого– точно встигнемо.
Та чи року, чи може місяця?!
Потерпіть ще, глумливі грішники.
А терпіння вже в серці не міститься!
Ну... Ще крапельку,
Зовсім трішечки...
Ольга Кронщевська 08.10.2023
(593-й день .війни)
Нам ніколи не стати колишніми
Ми ніколи більше не будемо!
(Перейматись пустими дрібницями)
І коханих своїх не згубимо
З постарілими швидко обличчями.
З рідним містом навік
прощаючись,
Поцілунками рани гоїли,
Миттю зоряною пригорталися
Між тривогами і відбоями.
Чи застигнути в нерухомості,
Чи шепнути: «Коханий!»
в останній раз–
В опівночній тій невідомості:
Чи застане ранок живими нас?
І коти ставали найближчими,
І терпінням своїм пишалися.
Нам ніколи не стати колишніми!–
Так наразі тоді здавалося...
Та часи минали, мінялися...
Заліплялися рани пластиром.
Вогняним дощем гартувалися,
Біль знеболюючи ненавистю.
А вона ж така… Некерована!
Вже не ми–вона контролює нас,
Знову ляльками зіпсованими
В каламутний жбурляє потік
образ.
Руки рідних з плечей скидаємо,
На смітник виносимо
найдорожчий крам,
Недодірване дориваємо –
Лють безжальна ВСЕ дозволяє нам!
Навіть Бога, до всього звиклого,
Від побаченого пробирає щем:
«Ні, страшних уроків не
вистачило...
Скільки ж з вами роботи ще!"
Нам ніколи не стати колишніми!
І тремтить сльоза між повіками:
А чи здатні ми бути іншими,
Чи серця скам’яніли довіку в нас?
Ольга Кроншевська, 06.06.2023(446 8д.в.)
Колишнє
В "колишній дім" ввійшла "колишня жінка",
Роззулась на порозі... Як колись.
Очима повела: "Я вдома, синку,
Обід ще теплий. Отже не барись!"
Горнятко кави випила з негоди
Дорогою до місячних стежок.
Про все "колишнє" вивільнила спогад
Із зграї заборонених думок.
«Колишній» пес лизав щасливо руки,
«Колишній» кіт на вухо муркотів.
Повільнішав тривожний серця стукіт.
Тихішало. Теплішало. Без слів.
Перепочила? Досить милуватись
На краєвид. Колишній. Що з вікна.
В дорогу! Будь-що може статись,
А ти в зимових сутінках. Одна.
Останній погляд в затишок колишній.
І в дзеркало. Чи гарна ще сама?
Нічого не відбилося. Крім тиші...
І власне дзеркала – його нема!
Ольга Кроншевська, 09.12.2023 (664-й день війни)
Без спогадів
Я хочу стати маленькою,
Рудою і конопатою...
В обіймах у ліжку з ненькою
Під казочку засинати.
Школярка–підказка пошепки
В глибинах рівнянь блукаючим,
Таємні записки в зошиті
Від зайвих очей ховаюча.
Я хочу стати коханою,
Законів життя не знавшою,
Закоханою і обманутою,
Уперше зраду здолавшую.
Студенткою бути весело!
Прогули, хвости і заліки…
Це зовсім не страшно - сесія-
Такі вже ми є– механіки!
Розчинена в нескінченності
Безбарвна образа пам’яті.
Упевненість в неповерненні
Півсмутком на плечі падає.
У вікна, хрестом заклеєні,
(Немиті з позаминулого!)
Всміхнувся Місяць надщерблений-
Співсвідок давно забутого.
А інші без часу й відліку;
Без їжі, тепла і догляду –
Ці діти війни і підлітки–
Не матимуть навіть спогадів.
Нема в них останніх дзвоників;
Світанок перший зустрінеться
Під реквієм вию й стогонів…
Кому пощастить прокинутись.
На сукні пишні вечірні
Немає сьогодні попиту,
А рушники у скринях
Вкриваються пилом… Й попелом…
Ольга Кроншевська, 04.02.2023(345 день війни)
Перехід
Я ще жива. Та... Випала з обойми.
Ще дихаю і трішки ніби чую...
Та Потойбіччя дмухає у скроні
І прагне стиха загасить свічу.
Я знаю, зараз я поміж світами.
Час зупинився. День наразі? Ніч?
Прощайте, рідні, я уже не з вами,
Але цього не шкода –в тому річ.
Я бачу все… Закритими очима.
Життя і смерть– така цікава гра!
Ця метушня з дзеркалами й дверима...
Так, трохи прикро, та мені пора.
Бувало добре, а було й нестерпно,
Бува, що виривалося: "Скоріш!"
Закони Всесвіту кумедні і дотепні,
Для всіх незмінні. Тож не плач, облиш!
Все водночас і вперше, і востаннє,
І жодних спогадів, як пишуть у віршах,
А є лиш стримане терпке Чекання:
Куди візьмуть: в Пітьму чи на крилАх
До Неба понесуть? Куди порину?
Та… Байдуже куди –я прагну тишини
І Спокою довічного незмінно–
Не відчувати болю і вини.
В святі – не вийшло. Я і не старалась.
Чи скоро вже? Промерзла до кісток!
Нарешті! Спалах! Світло. Дочекалась!
Це вже по мене... Ще не знаю хто...
Ольга Кроншевська, 26.05.2023 (458 д.в.)
СТРАСНА П’ЯТНИЦЯ (2023)
Час розірвався на "До" і " Після".
Смерть серпа свого гострить вістря
Безупинно і невблаганно,
З нас кепкує з усіх екранів.
Ранку ждемо. Чекаємо ночі.
Помирати нема охочих.
Не заспокоює медитація.
Вимкніть будь-яку
інформацію!!!
Тиша рвана сиренами й залпами!
Час героів й колаборантів.
Час корупції і волонтерів.
Час гниючого в полі стерва.
А Небо смертю Христа розверзнуте!
Завіса в Храмі навпіл перервана.
Піхота в траншеях по плечі в бруді.
Нема де вішатися Іуді.
Як зійде сонце, земля загоїться,
Серце танками заспокоїться.
Ось побратим, на шмаття роздертий,
А тіло Христа вже зняте з древа.
Там, угорі, теж немає ладу.
Довго триває Небесна "нарада".
Вищі сили не мають нервів.
А може просто «обідня перерва».
Час молитися. Час стріляти.
Споконвічні ламати грати.
Світ стрімголов у Безвість несеться...
Час розірваний!
Й Простір.
Й серце...
Ольга Кроншевська 14.04. 2023
Молитва матері
Під зірками – Престолом Бога,
Скляно-білими, мов крижинки,
Я втрачала тебе потроху,
По краплиночці, по пір’їнці.
Немовлятко – очима в очі,
Найгарніша із першокласниць,
Дегустуюча простір ночі
Танцівниця ірландських танців…
В чорний одяг розчарування
Вбрали Сутінки вбиту мрію;
Отруїла Любов Безжальна
Терпким присмаком безнадії.
І лишалось тебе все менше,
Я ставала тобі чужою.
Цілий Всесвіт для тебе змеркнув,
Зрадно кинувши сиротою.
Безнадійно за вітром пішки;
Пам’ять серця не зігріває.
Ось лишилося тебе трішки…
А можливо, що вже й немає.
Я впираюсь думками в стелю:
Материнство таке зрадливе!
На спокуту пішла б в пустелю,
І благала би, і молила….
Простягала б до Неба руки
В вівтарі Всесвітнього Храму –
Втамувати твою розпуку
І почути від тебе: «Мамо…»,
Щоби посмішку повернути,
Щоб як в спогадах: очі в очі!
Тільки Ніч свої брови супить,
Віддавати тебе не хоче!
Лиш затягує у тенета
Ворожнечі, страху, безсилля,
Надсилає свою оферту
У сліпуче-чорнім розкриллі.
Я благала б Отця і Сина,
Змерзлу душу зігріть в долонях;
Відпустивши мої провини,
З Ночі вирвати мою доню!
Боже милий, скасуй догану,
Що не стану ніяк святою.
Поверни мені, Боже, Анну,
Порятуй від себе самої!
Хай зірве з тебе чорну плахту
Материнська Любов всесильна.
Підведи голівку від плахи,
Повертайся! Від всього вільна.
Ольга Кроншевська 21.03.2021
Чорнобиль. Спогад
(пісня)
Чорнобиль – до пекла страшна дорога.
Чорнобиль… То інша була епоха.
Тим квітнем розквітла, але нещасна,
Зігріта і зраджена одночасно.
У лісі птахів щось було не чути.
Полісся... Чи можемо це забути?
Дитятки... За ними дерева голі.
Занадто металом саднило в горлі.
Нестерпно сидіти було в задусі,
Померти хотілось під небом в лузі!
У зоні, неначе декор на сцені,
Газони до болю в очах зелені.
Пекуче, незвично порожнє літо,
Беззвучне… Бо зникли із міста діти!
Надії останні розбиті ланки,
Зотлію в їх згарищі до світанку…
Жіноча й всесвітня біда змішались.
Не хочу! Та щось в мені враз зламалось.
Потроху край обрію став згасати.
В дорогу! Життя у собі вбивати.
*****. *****. *****
Минає ця дата, у вічність плине.
Лишає гіркий аромат полину,
А зірка, що води змутивши впала,
Тим відлік Останнім Часам поклала.
Так гірко чогось мені знову стало.
Та Зірка... Навіщо я це згадала?
Ольга Кроншевська 23.04.2021
Неповторність миті
Кожна мить неповторна в житті,
І погана і добра,
Неприборканий швал почуттів
Водограєм б’є в обрій.
Все минуло, як сон
Та чомусь таки трохи навчило.
Зберегти свою пам'ять про це
Я б довіку хотіла.
Я згадаю солодке й гірке –
Все одно все минуло:
Як ламало в крутому піке–
Я цього не забула;
Як на вибір давалося те,
Що ніяк не зрівняти!
А розірване серце своє
Ще не вміла зшивати.
Тільки серце зрослось,
І рубці непомітними стали.
Що хотілось– не відбулось,
Та сльози пропали.
Я не вірю в повтори смішні –
Починаю спочатку.
Допомога прийде! Або ні...
Не шукайте в додатках.
Я багато чого не люблю,
Що колись так любила.
Та і зараз не те щось роблю –
Чекати несила!
Я занадто спішила в житті,
Зупинялась на краї,
Загубилася між світів,
Де сонце згасає.
Схоже, я на останній прямій,-
Помудрішала пізно.
Тож із спогадів витягну свій,
Найдорожчий, для тризни!
Як прийшла у цей світ
Неприкаяна і нежадана,
Не лишаю ніщо по собі...
Тільки спалах екрану.
Ольга Кроншевська, 17.10.2021
З Днем народження, Країно!
Я вітаю тебе, моя рідна країно!
Я люблю твої землю і небо, і квіти!
Все зробити для тебе напевно не встигну,
Лиш любов подарую і серце відкрите.
Я схилюся до тебе в земному поклоні,
Простягнувши довірливо серце і душу.
Покладу їх сама в твої теплі долоні
І скорюся тобі, як скоритися мушу.
І своїх, і чужих боронитися треба,
Бо завжди коло тебе і вірність, і зрада.
Я ж надію тримаю й молюся за тебе,
За народ і за військо, і навіть за владу!
Розказати про будь що тобі маю право.
Всім, що маю, матусю, ділюся з тобоюІ
Я тобі, Україно, проголошую: Слава!
Всім твоїм і живим і загиблим героям!!!
Слава Україні!!! Героям слава!
Ольга Кроншевська. 23.08 .2021
Поміж хвиль
Між хвилями, у свавіллі
Стихій, в епіцентрі шторму,
Забудеш про все на світі,
Вчепившись у мокру щоглу,
Про зради, плювки й образи,
Обурення й ворожнечу,
Тотальність своїх поразок,
Кохання розбитий глечик.
Враз стане все неважливо,
Бо доля в руках у Бога...
Тільки б хвиля не змила!
З рук не випустить щогли!
Берега б дочекатись,
Не втративши віри стрижня,
Ошаленіло чеплятись
За будь-що! Триматись! Вижити!
Потім, КОЛИ ущухне,
Потім, ЯКЩО минется,
Здивуєшся сам: навіщо
Спасіння благало серце?
Ольга Кроншевська. 21.11.2021
Останній день
День, фантастично красивий!
Квіти, народжені в лютому...
Похапцем збуджені схили
Вирвані, наче з минулого.
Пише проміння безкарно
Нам SMS-повідомлення:
Люди! Тримайтесь за хмари!
То не для вас поневолення.
Мить зупинилась! Для зрячих.
Стримує подих повітря.
Верби розчулено плачуть -
Березень грає на цитрі.
Всю неповторність відзначити
Встиннути! Запам'ятати…
Смаком життя упиватися
Перед можливістю втрати.
Як перед зльотом у зграю
Стисне життя на прощання,
Вдячно всміхнусь.небокраю:
Знаю: було це востаннє!Ольга Кроншевська, 23.02.2022
Ворогу –вороже
«Богові Боже; ворогу вороже! Буде тобі,
враже, так, як мати скаже»(ЕнджіКрейда)
Нелюдей судити не боюся,
Бо нема людей між московитів.
Та калина, що цвіте у лузі,
Рясно СльОзами жіночими полита.
Кожен злочин впАде вам проказою,
Виссуть кров живцем розплати гниди.
Лють лютнева обернулася відразою,
А ненависть заплелась в комок огиди.
Небо карою вас зрушить Божою
І хребта зламає! Чуєш дзвони?
Я не плачу. Я непереможена!
Стріли помсти хоч у пеклі назгодонять.
Сім ‘ям вашим від сирен не спиться,
Засинають діти у підвалах.
Уві сні ти бачитимеш рани й лиця
Всіх, кого на смерть закатували.
І не буде тобі спокою до ранку!
Кров’ю в очі п’яні бризкають дівочі
Понівечені тіла маленьких бранок,
І не буде їй кінця, страшній тій ночі!
Написала б ще... Рука вже стерпла,
Я не хочу забувати незабутнє.
В Бога ти проситимешся в пекло!
Не прокльони це –
твоє майбутнє.
Ольга Кроншевська 21.10.2022(240 день війни)
Коли закінчиться війна…
Коли закінчиться війна
І ніч впаде, незвично тиха,
І солов'їний спів луна,
Якого не обірве вибух.
В яскравий сонячний вінок
Суцвіття перемог сплетуться,
Мережива з усіх зірок
У небі Києва зів'ються!
Коли закінчиться війна
Розливши Спокій небокраєм,
У теплім колі з усіма
Самих себе чи ми впізнаєм?
Обійми, сльози, біль і гнів,
І очі… стали зовсім інші:
Змінилось ВСЕ! Бракує слів –
Помовчимо про недоживших…
По-іншому гуде Весна
Бджолиним роєм в день безпечний,
І наче лірника струна,
Бринить трава… Беззаперечно
Виття ракет, штурмовиків
В архів свій пам'ять хай запише...
Та повні квітами стежки
І найдорожчі і рідніші!
Тож в день такий не воруши
Війни страшних уламків тління;
Святкуй оновлення душі –
Твоє, Вкраїно, Воскресіння!
Ольга Кроншевська, 27.03.2022
(31-й день війни)
Лелеки
Весна з підвалу проситься на волю–
Дерева у садочках уквітчати.
Лелеки повертаються над полем,
Гніздо для пташеняток вистилати.
Летілось важко, холодно і...димно;
Під мокрим снігом, проти вітру й зливи,
Але додому так тягнуло взимку -
На батьківщині ж і птахи щасливі!
**** **** ****
Ну ось, ще трішки! Час не зволікає,
Та обрій рідний трохи потемнішав,
І небо ніби громом вибухає...
В гніздечко повернутися б скоріше!
Стара тополя, річки стрічка в’ється.
Чомусь містка нема на звичнім місці?
Малеча не пустує й не сміється,
Не свариться бабуся на обійсті,
Сірка не чути. Тихо, як в могилі...
А кури? Сплять? То час їх привітати!
Де ж рідний дім?.. Нарешті прилетіли!
Нема гніздечка! Бо немає хати...
**** **** ****
У вирвах понівечені уламки,
Та щирять зуби курника остови,
А поруч під згорілим танком
Роздушений Сірко в калюжі крові.
**** **** ****
Зайти сюди світанок не посміє.
Куди летіти? Пташенят не буде...
Мовчать лелеки. Плакати не вміють.
Невже такого наробили люди???
Ольга Кроншевська, 22.04.2022
(57 день війни)
Не лякайся!
Найстрашніше - то мовчати,
Коли біль стискає груди.
Мовчки, пошепки волати,
Як зачинено повсюди.
Найстрашніше – то терпіти,
Як Надія геть зникає.
Хоч би мить перепочити,
Коли виходу немає!
Найстрашніше - то чекати,
В мить, коли вона остання,
І таки перемагати
З долі фатумом в змаганнях!
Коли вузлом зв язавшись
І вуста зашивши щільно,
Допомоги не діждавшись
В перехрестях божевільні
Ти впадеш! І вщент розірвеш
Мотузки, вуста і серце...
Із бездоння, страху вирви
В інший світ, ясний і вільний,
Сам прорвешся, все здолавши,
Знайдеш зцілення і спокій!
Навіть ран страшних зазнавши,
Навіть Смерті чувши кроки,
Зможеш вирвавшись кричати
Про Свободи перемогу!
Про загибель Змія-ката
На вісь світ! Заради цього
Не злякайся перервати
Нитку долі. Не лякайся...
Не лякайся мертвим стати. ..
Тимчасово!..
Не лякайся...
Ольга Кроншевська.29.07.2022Й (158 день війни)
На лінії вогню
На лінії вогню стояли доостанку,
Влетали стрімголов в палаючий Прорив;
Пліч о пліч полягли за мить перед Світанком -
Закон війни тіла їх саваном покрив.
На лінії вогню птахи, стада, отари,
Пшениця і жита! Покосів ждуть лани...
У берег хвилі б’ють, з-за моря ждуть удару,
Бо лінія вогню– куди не озирнись.
На лінії вогню фронти і оборона,
Нулівка й Закордон – війна не має меж.
Розбите Миру скло на рідних териконах;
З двобою між світами нікуди не втечеш…
Тріпоче Небосхил, здригаються вершини,
Славетних перемог очікує Земля:
За Правду, за Життя, за Світ, за Україну
Ми всі в однім ряду – старі і немовля...
Той вирішальних бій –не суперечка націй–
Розтрощене минуле спада навіки в Тлін.
В цій битві двох епох, світів, цивілізацій
Оновлена країна отрусить пил з колін.
Ольга Кроншевська 07.09.2922(196 день війни)
