Моторошно

Час наче краплі що збагатшують борошно.

Невже не остання гуманітарна катастрофа.

Кому репарації платитимуть? Моторошно

Тиран пережив усіх. Йому пофіг.

Недодивилися. Не всіх що треба

Добили у дев'яності.

І ці недобрі благословенно згадують молодість.

Накопичились тиранські країни. Засмічення мозку

Завжди закінчується коростою.

Не приймати протиотруту вчасно значить

Молити бога про новий великий потоп.

У чорній землі ворожий юначе

ліпить першу й останню бабу. Йолоп

Тролейбус

Здох тролейбус тихо  на узбіччі

В кукурудзі хащі не пролізти

Ну зроби менш кепський вже обличчя

Підсуши свої промиті мізки.

Хрін вам, а не судний день небоги:

Все минає і кіно і біль.

Як життя наставить знову роги

То поет прокинеться в тобі.

Та буває навпаки, як тю

Думаєш, шо вже  нарешті в моді

Як наставиш роги ти життю -

То і муза звільниться з роботи!

Непотрібний

Ніколи не знаєш, кому ти, не потрібний, знадобишся.

Спека вщухне за наше майбутнє, годі й казати.

Зросли ті, з кого сміялися, сховалися західні лицарі,

А із-за кордону налякані скаржаться на не демократію…

Подекуди ближчають люди, все далі скуйовджені боти,

В людині все ж є биті пікселі, копичиться шкеребертя..

Податок на волю не сплачено - для всіх тепер є робота…

Задля тих, хто від боргу звільнився, здобувши безсмертя!

 

БесконтактнийЧелентано 

(з циклу про ковідні часи)

Якщо нема в тебе питання, 

Біжи до гурту інших, 

Щоб пережити відставання 

І день без нових віршів... 

Бо рейтинги тепер важливі, 

Відповідай по суті. 

Часи занадто вже мінливі 

Та інтелектом скуті... 

Виходиш зрідка до фонтанів. 

І тишком, і спонтанно... 

А з ноутбучного екрану 

Глузує Челентано. 

Чи вимиті як треба руки? 

Йди мий і не поглиблюй. 

Об’єкт, не здатний до науки, 

Нікому не потрібний... 

Шукаєш вихід до просторів, 

Картини не купують... 

І навіть глянцеві мажори  

Не їдуть за півкулі. 

Хотів би бути надто спритним, 

Та всюди перешкоди. 

Під час миттєвостей ковідних 

Зненацкість не проходить. 

Все пильно стежиш навкруги - 

Де є проїзди сиві. 

Кричав би в натовп: “Вороги”, 

Та натовпи безсилі... 

 Так нам вишкирює турботу 

Природа... і Земля. 

Щоб відпочили від роботи. 

Смартфонів, євроблях...

Кожен собі Спартак

Війна у просторі дуже довго, 

Навряд знайдеш тих, хто її розпочав.  

Більше не лягаємо на підлогу 

Спокійно діти п'ють чай. 

Да Вінчі тепер не тільки художник,  

Найстрашніший більше не Гітлер 

Найбідніший – хто не має бронік, 

На історію не достатньо літер. 

Хто тепер нам в очі відкаже,  

Хто сили ще має відмовить? 

Скільки хлопців та дівчат поляже,  

Доки ворог не втопиться в крові. 

Чи варте все це життя? 

Безперечно вартує, так 

Тут не чекають рятівника,

Кожен сам собі стає Спартак.