Тадей Карабович а Олена О’Лір мовлять у тирнеті про талановитість Абрама Кацнельсона. Я катеґорично – у коментарях – графоманище.

Але…

Мусив пензлювати до бібліотеки а брати-читати.

Абрама бачив кілька разів на нарадах письмаків-початківців: мацьонький, смішненький, читав свій вірш ДІЖКА.

Потім –Бог посмівся над Абрашею – Кацнельсон поїхав доживати вікА до США – у Лос-Анджелес – до дочки – де і помер. Виїжджаючи з Київа, Абрам подарував Петгові Пегебийносу великий дубовий письмовий стіл. Коли хопці (Анатолій Камінчук а Петро Засенко) приїхали по нього, Абрам жорстко запитав їх – ґоїв, осміхнувся Камінчук, повідаючи ми се – «А де Петго?» Потім Петго друкував уже американського Кацнельсона чи не у кожному номері журналу КИЇВ, кий редаґував. Хлопці – жартобливо – до редактора: «Шо, Петре, стола одробляєш?» Бачив той стіл, будучи одного разу у гостині у Петра Мойсейовича – на ньому раювала пишна чорна кішка.

Отже…

Абрам Кацнельсон – народився у Городні на Чернігівщині. Закінчив Київський університет та аспірантуру з теорії літератури. У війну був на третьому Українському фронті.

Збірки: КРАПЛІ СОНЦЯ (1935), ДОСТИГАЮТЬ ПЛОДИ (1938), РЯСТ (1940), ПЕРДНІЙ КРАЙ (1947), В ІМ’Я ЖИТТЯ (1953), ПОГОЖІ ДНІ (1956)       тощо.

Автор кількох поезієзнавчих книжок. Абрам уважав себе учителем чи не усієї молодої української поезії (пам’ятаю його розлогий аналіз творів початківців у журналі ЖІНКА, тоді ще РАДЯНСЬКА).

Рідний брат видатного погромника української літератури Іллі Стебуна.

У бібліотеці нашкріб троє го книжок – сподіваюся, же вони дають повне розуміння го доробку.     

Унікальним є те, же небезталанний поет жидівського походження обрав українську літературу а не панівну окупаційну – москвороту. За се – респект, хоча і не тямимо причини сього.  Він та Леонід Первомайський (роман ДИКИЙ МЕД, цикл УРОКИ ПОЕЗІЇ), та ще, мо, Наум Тихий. Ну і, звісно, Мойсей Фішбайн. А ще він дуже любив поезію, хоча Бог дав му понадто скромні творчі поетичні можливости а спромоги.

Антиамериканські інвективи поета зразка 1969 року іскрометний Бог обернув ув досмертну еміґрацію поета саме до США.

Абрамові бракує українського духу, сили українського слова, розуміння української зболености. Українське у Кацнельсона тільки – усереднено-дистильована українська мова та присвяти українським письмакам – Олійнику, Ковіньці, Довженку, Шевченку, Рильському, Шпорті, Яновському, Зерову та иншим. Але і у нього є вартісні речі, які варто залучити до золотої антології української поезії.

Жидівство проривається  у БАЛАДІ ПРО СТРУНИ – один раз і то приглушено-затаєно – без називання – через образ «Блідими пальцями пилюку Старанно струшував зі струн».

ВИ УЯВІТЬ ТАКЕ… -- антиконсервативний а значить – антиукраїнський – вірш. Усі старожитні скарби – пріч, дорогу – новому а технічно проґресивному. Але ж технічно а не духовно. Але шмоку сього не осягнути. Альбо він свідомо гне лінію на знищення органічно українського.

Чудова мініатюра ПРО СМЕРТЬ.

До багатьох віршів Кацнельсона можна поставити запитання Ну і що? і вірші не дають на се запитання відповіди. А се геть погано для поета.

ЧИТАЮЧИ КРИМСЬКІ ВІРШІ ЗЕРОВА. Узяття Перекопу не означено, а його узяв першим таки славетний Петро  Болбочан, розстріляний потім долбойобом Петлюрою (Оскілка забив теж сей недофюрер).

Чомусь СОЛОВ’ЇНЕ ДИВО присвячено Олександеру Ковіньці – одсиденту –і підтексту сього твору без коментаря самого автора годі збагнути.

Чи бачу закипа роса

На полум’ї тонкої квітки.

Сильно.

І се непогано:

О, вогню мій…

Я сам собі багаття.

БУВА НА БЕРЕГ ВИЙДЕШ ТИ З ВОДИ… де «одчуєш – то дитинство одлетіло», яке потім – по війні ґеніяльно – в образі дівочого купання при маленькому хлопчикові -- вирізьбить у слові Василь Швець. Да і у Кацнельсона вірш штивний.

Образ комуніста, повішеного на юдиному дереві – осиці-трепеті – починає художньо грати у мінус комуністам.

Теплі коні чекають – неймовірний образ.

ПОВНОЛІТТЯ, ДІЖКА, РОМАНТИКА (Юрію Яновському), КОТИКИ – Абрамові шедеври.

У вірші про Сашка Гарматного а його загибель – «Лиш тінь од секунданта Ворушиться на білому снігу». А вєлікій Пушкін – труп. Еге ж.

Байдарські ворота.

Море уночі: море-волосся.

Чудовий вірш СМЕРТЬ ШЕВЧЕНКА. І який контраст до Пушкіна-трупа. Пушкіна – направду – придушили де-інде, привезли на Чорну річку а інсценізували смерть на дуелі. Горовий особисто се дослідив – повідав мені при чарці на своєму бальконі.

БРАТ – дивовижний літературний жарт Господа – ідеться ж бо про україножера Іллю Кацнельсона-Стебуна, який теж колийся був дитиною. І от з одного вироста україножер, а з иншого – україномовний поет. Парадокс.

Гречана каша з синім молоком.

ПАМ’ЯТИ ЯРОСЛАВА ШПОРТИ – Абрам спогадує чудовго українського поета, кий понадто молодим одійшов у кращі світи.

ЖИТТЯ – про життя усмак коли праця усмак.

СКІЛЬКИ, НЕ ТАМ, УЖЕ – чудові поезії. Перша з них ще і актуальна, на жаль, сьогодні – ТРЕТЯ СВІТОВА дихає нам у лице.

Ще не закінчено похід – для українця звучить зловіще, бо мовлено не українцем а большевиком – і сей похід іде сьогодні по наших голових, душах, містах а селах потоптом, полишаючи озад себе руїну і смерть.

А з неба дихало важке серпневе полум’я І я ішов обличчм до вогню…

Пам’яте: цупка, стоока будь.

Неолоґізми: дзеркалиться, завіконня, сніжиться.

Яскраві образи: чорнохмарі вибухи, душі безодгомінь німа.

НЕВЖЕ, ЗВУКИ, ДИРИҐЕНТ, БАБУСЯ, КОЛЮЧИЙ ДРІТ, ЯКИЙ ДЕНЬ? РАНОК – шедеври.

Підсумовуючи – Абрам Кацнельсон цікавий космополітичний поет, який писав українською мовою, який одстав од жидівського берега, а до українського так і не пристав.

Але маєме бути подячні йому за любов до поезії і подаровані українській літературі поетичні шедеври.