Київ, як будь-яке велике місто вимагає широко розплющених очей та погляду вверх і вдаличинь. Нічого не поробиш. Високі будівлі та широкі проспекти, пагорби та дніпровські схили вражають та захоплюють.

Але я хожу, дивлячись під ноги. Можливо, щоб краще запам'ятати кожен крок столицею, можливо побачити щось, чого немає у Дніпрі. І побачив.

Це - кришки київських люків. Люків крізь повно, бо людство не може жити без підземних комунікацій, але у Києві  люки особливі - київські. Не якісь безликі, які підійдуть до будь-якого міста, а саме тутешні, з міста Кия.

На київсих люках відлиті знакові для міста  зображення. Мені зустрічалися з Богданом на коні, з трьома братами та сестрою Либідь, матір'ю-Батьківщіною.

Як металург за освітою мені вражає витонченність та мистецька професійність роботи ливарників. Зображення на люках не пласкі, а рельєфні з безліччю дрібних втім важливих деталей.

Мені подобається, як люки "старіють". Бо це мені, як нумізмату-любителю нагадує про монети. Будь-який колекціонер бажає отримати у своє зібрання монету найкращої якості, що не затерлася від перебування у обігу. Тому у колекціонерів гостре око на найвищі  ділянки аверсу та реверсу, які затераються першими. Я ж у "затертих" люках бачу підтвердження, що вони не вчорашні і будуть що довго-довго на київських вулицях.

Взагалі, карбувати монети - найвищій привілей, наданий королям. Пригадуєте біблійне "кесарю - кесареве".  Тож, Київ, як на мою уяву, скористався своїм правом і закарбував свою велеч у "монетах".

Можна піддати сумніву моє порівняння, мовляв люки завеликі для монет, але у гігантів і гудзики – великі…