Поет Станіслав Шевченко викликає у мене повагу за вірність поезії. Маючи доволі невеликий діапазон творчих можливостей він уперто торує свою поетичну стежину – видає книжку за книжкою, очолює секцію поетів у КО НСПУ, перекладає з польської (Кароля Войтилу, наприклад).

У його найновішій збірці ГОЛОС НАДІЇ маєме цікаві речі: ритм («Полем неміряним котиться колесо, Полем із попелом, полем із колосом»), неолоґізм-метафору «передприсутність», психологічні одкровення: «і одинокому бува в Різдві щасливо», «Чого я найбільше шукав? Себе, молодого – в собі», назва села НЕЧИМНЕ звучить як поезія, чудовий вияв пляжної посуті: «і струменить на пляжі лінь і хіть», досвід наукового мислення автора дає дивовижний художній виплід – «закони світла».

Чудовий вірш ВОСЕНИ НА ІЧНЯНЩИНІ.

«Застигла тиша у лісах».

«Не з весни твоя врода, не з літа

А на їхній межі уповні розквітла».

Чудовий вірш НА ТЕПЛОГО ОЛЕКСІЯ.

Але є і світоглядні проями, про які варто мовити.

1.   Передмова – розлога – агента румунського упливу в Україні Сергія Лучканина. Ся мерзота свідомо працює на ворога. Зараз поїхала на три місяці до кураторів.

2.   «Не Бог підживлюється нами, А ми підживлюємось Богом». Направду? Ні. Се взаємно, якщо тільки є ВІРА У ВОСКРЕСІННЯ. Якщо її нема – то і Господа у твоїй душі годі шукати.

3.   «У забутті -- в солодкім сні Нам світло непотрібне» Се одверта од Бога, оскільки темінь – се одсуття Світла, холод – се одсуття Тепла, а зло – одсуття Бога.

4.   ПИСАТИ ПРАВДУ Пам’яти Героя України В’ячеслава Веремія. Веремій – се історичне непорозуміння сучасної України. Мерзота, яка писала у ґазєтє СЄҐОДНЯ проти Майдану, була випадково (направду ні, оскільки у Господа чудове почуття гумору) забита своїми, стала Героєм України і примислена до НЕБЕСНОЇ СОТНІ, забитими однодумцями Веремія. Поетові ґлорифікувати мерзоту не варто.