П’єса

Дійові особи:

Михайло – кат

Ніка – жінка у парку

Хлопчик – Михайло у дитинстві

Юнак – Михайло у юнацтві

Слідчий НКВС

Ельвіра – перша любов Михайла

Молода жінка – подружка та сусідка Ельвіри

Катерина -  друга любов Михайла

Іван Олексійович та його дружина – батьки Катерини

Петро Нінелович – начальник і покровитель Михайла

Оксана -  третя любов і дружина Михайла

НКВСники (двоє), сім’я «німецького шпигуна» - батько, мати та син

Звуки міського парку. На сцені стоїть лавочка, на ній сидить жінка, дуже вродлива, десь 30-ти років, у чорному плащі та чорних туфлях. У руці мундштук з незапаленою цигаркою. Жінка читає книгу.

По парку йде чоловік, на вигляд років 40-45, худорлявий, виснажений життям, з чорними кругами під очима. На ньому трохи мішкуватий костюм сірого кольору та коричневі туфлі. Він іде непоспішаючи, роздивляючись навкруги. Ось він бачить жінку на лавочці. Чоловік підходить, сідає на протилежний край і відверто її роздивляється.

Чоловік. Познайомимось?

Жінка (уважно оглядає його). Мабуть, що ні. Ви мені пробачте, але мені здається, що Ви застарий для мене.

Чоловік (гірко посміхається). Я не старий, мені 37. А то, що виглядаю набагато старше, то це печатка професії.

Жінка. Ой, пробачте мене. Я не бажала Вас образити.

Чоловік.Усе нормально, ну як я можу не пробачити таку вродливу жінку.

Жінка (вона з кокетством). Дуже вродлива? Ви так вважаєте?

Чоловік. Звичайно. Ви що, не бачили себе в дзеркало?

Жінка. Ну…

Чоловік. Михайло. А Ви?

Жінка (після паузи). Ніка.

Чоловік. Дуже приємно. (Пауза) Знаєте, мені здається, що я закохався. Одразу, як побачив Вас. Може, сходимо кудись? У кіно, наприклад.

Жінка. Який Ви швидкий. Може, треба більше один про одного дізнатися?

Чоловік. Може, але…

Жінка (не реагуючи на його слова). Цікаво, а що ж то за професія така?

Чоловік (знітився). Я б не дуже хотів про це розповідати.

Жінка (надуває вуста). Отакої, заінтригували, а потім задню включили. Це некрасиво з Вашого боку.

Чоловік вагається, жінка відвертається й продовжує читати книгу.

Чоловік. Що читаєте?

Вона не відповідає, ще й демонстративно більше відвертається. Чоловік піднімається.

Чоловік. Добре, я скажу, як Вам так цікаво. (Пауза) Я — кат.

Жінка. Прямо таки кат?

Чоловік. Так.

Жінка. І як воно, складно бути катом?

Чоловік. Взагалі, не дуже складно. Складно в той момент, коли ти чекаєш на засудженого. Та хвилина-дві. Коли ти стоїш і думаєш: «Цікаво, чи він дійсно злочинець, який заслуговує смерті, чи його хтось обмовив? Бо як друге, як хтось обмовив чи сталася помилка, то тоді ти стаєш співучасником вбивства невинного. А це вже гріх, за який, мабуть, колись прийдеться відповідати. І ти думаєш так само кожен раз. І кожен раз ти не маєш відповіді. Винен — не винен, заслуговує смерті чи ні. Але ти повинен зробити свою роботу». (Пауза, глибокий вдих) Ось саме ці секунди сумніву й додають тобі років.

Жінка (ховає книгу в сумочку, підходить ззаду, бере його за плечі , хижо й хитро посміхаючись): І коли ти став катом? Пам’ятаєш?

Чоловік не помічає, що вона звертається на «ти», він замислюється.

Чоловік. Це був (задумується) тисяча дев’ятсот тридцятий, мені тоді було дванадцять. Я…