1.   Іноземка. 1832

Цей лист, від «Іноземки», о-ла-ла!

Розлого так – що в душу їй запало…

Що серце при читанні калатало…

Шляхетний стиль який, які слова!

 

Вже мріями роїться голова –

Від таємничості розбурхана уява.

Жіночих доль співак – та ж нова з’ява –

Щасливий шанс! Не згавити б бува!

 

Лиш де її шукати! Хто вона?

Ця «Іноземка», фея чарівна,

Що душу невгамовну так бентежить?

 

Він сповістить поважно в «Котідьєн» –

Листа отримав! Лиш у мріях є –

Солодка зустріч, спілкувань безмежжя.

 

 

2.   Графиня. 1833

А «Іноземка» – о! – графиня Ганська!

Без сумніву – і молода, й красива!

А чоловік – старий вже і безсилий…

Була прабабця в королевах Франції!

 

Послання їй – звабливі медитації –

Захопливі, окрилені, журливі,

Бажання сяйва і чекання дива.

А балачки – нудні інсинуації…

 

– Пишіть про все, свою годину кожну!

Я уявити Вас у Вашім домі зможу,

Бо розум стомлений чекає передиху…

 

Мої птахи-думки все осягнути здатні,

Я маю досить сил, щоб відстані здолати –

Зустріти Вас – свою єдину втіху!

 

 

3.   Невшатель. Зустріч. 1833

– Побачив Вас і мовби скам’янів,

Немов потік завмер в своєму плині,

І в пам’яті – розкидане каміння…

Обличчя Ваше зринуло зі снів…

 

– Закошланий … усмішка … без зубів!

Опецькуватий, а проте – пломіння

Його очей, від голосу – сп’яніння

І невимовна жвавість почуттів.

 

Квітаста Травер – чарівна долина!

А біля озера – Вона – дитя наївне! –

Справжнісінький вродливості шедевр!

 

Цілунок – похапцем – між гіллям дуба.

Моє кохання, о, сердечна згуба!

І сенс життя в чеканні відтепер.

 

 

4 – 43днів Женеві.1833

– Чиякохаю?О!Я,Ево,білятебе!

Цілуюнеодин,атисячуразів!

Відпахощівтвоїхязовсімзахмелів!

Щасливийябезмеж,мовхерувимунебі!

 

Тиумоїхочахвсякчасвродливабудеш.

Інезатьмарятьшал–салониіжінки.

Вкоханнінеземнімзтобоюна віки.

Повір,серцямитцівдо шармунебайдужі.

 

Іявезув Парижцинічну«Герцогиню…»,

Доробоку«Музей…»,оповіданняв скриню,

Іподаруноктвій–мій перстень-талісман.

 

Іспогадівтремкихпроповсякчасроїння

Відсукнісірийшмат,щообіймаластан.

Могокоханняпалітворчостігоріння.

 

 

5     -Чекання

Розлука може й скріплює кохання,

Коли у спогадах життя бринить.

Минулого так швидкоплинна мить…

У довгих буднях втомлює мовчання.

 

Нарешті лист. О! Ева овдовіла…

Шокований, щасливий, відчайдушний.

А Евин стан заболений і скрушний.

– Ви вільні! – Як? Це зрозуміть несила…

 

Він, що французькі знає всі закони,

Не схоплює нюансів заборони

І клопотань настійливих про спадок.

 

Та навіть стати росіянином він згідний,

Якщо для шлюбу буде це потрібно.

І піклуватися про щастя і достаток

 

 

6     -Симфонія кохання. 1845

Я по тобі так знуджений вже, Ево!

У Дрездені – жаданнями голодний,

Каннштадт – немов десерту усолода,

Карлсруе – милість щедра бідареві…

 

А Страсбург – то довершена взаємність!

Бетховенівська велич – Фонтенбло!

Орман, і Бурж, і Тур – концертів тло,

Симфонії про радість і приємність.

 

Осінні квіти – в Гаврі й Роттердамі,

Брюссель – тріумф щасливої нестями,

У двох сердець, що злиті воєдино!

 

Але Ліон! Чаклунським заклинанням

Святих небес величне розверзання!

Потрібне щастя! Повне! Безупинне!

 

 

7     Віктор-Оноре.1846

– У нього буде син! Віктор-і-Оноре!

Клекоче із грудей такий щасливий спів.

Він дбатиме тепер уже про «трьох вовків»,

Заради малюка всі здатності збере.

 

– Як? Терміново шлюб?! І відчай, і утома…

Цей чоловік вулкан і невиправний мрійник,

Постійно у боргах, в коханні чи надійний?

І тоскно на душі, й майбутність невідома.

 

Щасливий буде рік! «Комедія …» вже гарна,

І двадцять ще томів напише незабаром,

Якби лишень вона без хвилювань жила.

 

Та що ж це за напасть?! – заслабла Евеліна,

Покинула цей світ народжена дитина…

Його Віктор! Та ні… То дівчинка була.

 

 

8     Жалоба. 1847

О як я полюбив твою-мою дитину!

У ній уже було усе життя моє…

Повір, фінансів крах душі не завдає

Жалю, що маю я у цю лиху годину.

 

Єднання наше, знай, – життя винагорода.

Досвітнє щастя є, чи втрачене уже?

А туга-стригунець усе думки стриже,

Та мрію про «гніздо», про втішливу господу.

 

Лишилась ти мені, ти будеш поруч мене.

Я до роботи знов, і клопіт вже шалений

На голову мою з лихим завзяттям ринув.

 

І не картай себе, моя кохана, Ево,

Мій світе, зіронько, моя ти королево

Якби ж то був Віктор, він матері б не кинув…

 

 

9     У Верхівню! Вересень 1847

 

До Евеліни – у Верхівню! – аж тепер!

Через Брюcсель, і Броди, і Бердичів –

У світ такий розкішно-феєричний,

Від кредиторів і від їх афер.

 

Колись до неї мчав у Невшатель,

Про шал кохання у Женеві свідчив,

У Петербурзі упадав у відчай –

Журливий світ сподіваних химер…..

 

Наусибіч розкинулись поля –

Це царство збіжжя, ця рясна земля!

Мов Куперівських прерій владна тиша…

 

А коні чвалом по грузькій дорозі.

І де Кюстіна спростувать не в змозі…

Та стоси дивувань, утім залишить.

 

 

10 - Верхівня

Прокинувсявідгаласу–ов-ва!

Якв золоті–в призахіднімпромінні,

НемовбиЛувр–господаЕвеліни.

Реальнийзамок!Всвіті єдива!

 

Заввишкив десятьфутів дзеркала,

Але–цежтреба–стінинеоббито,

Соломоюопалюєтьсяжитло.

Підземнихлабіринтіврукава.

 

Тутсвіймебляр,кравець,кондитерє,

Оркестрізслугсвяткововиграє,

Якесукноваляютьв сукновальні!

 

До виднокраю – просторінь –лани!

Цестількижрукпотрібноколоних!

Аскільки силна справивсінагальні

 

 

11 Київ. Січень 1848

Північний Рим! Свята Софія, Лавра…

І на трьохстах церквах голосять дзвони.

А місто в Контрактовому полоні –

У справах, у розвагах безугавне.

 

Купці – від Бухари до Копенгагена!

У кожного – свої жаркі резони,

І криків, згуків, свистів перегони,

Шал кольорів і ароматів зваба.

 

Чарівний чин – прийом у Фундуклея!

І на балах – найосяйніша – Ева!

Венявський, Ліст, Ліпінський концертують.

 

Нехай зима! Морози і хурделиця

По вулицях і буєраках стелиться.

Контракти Водохрещенські нуртують.

 

 

12 У Верхівні. 1848-1849

Робочий кабінет, вітальня, спальня,

Повсюди килими, пухкі, розкішні,

Халат, пантофлі хутряні, потішні…

Прощай Паризька суєта брутальна!

 

Робота не до самозабуття,

Таке сумирне лагідне життя.

Але ж бо плідність потребує змін…

 

І він читає верхівнянам артистично,

Що там за день накоїв «Втаємничений»

Увечері, коли потріскує камін…

 

Узяти шлюб – бажання безнастанне,

Та тягнуться роками перепони,

Висять цареві громіздкі закони,

Одруження – що та фата-моргана.

 

 

13 Бердичів, 14 березня 1850

Нарешті під вінець! Вже зважила стократ…

Що в ній перемогло – кохання? жалість? слава?

Бердичів. Рання-рань. Костьол святій Варварі.

Єднання їх сердець благословив абат.

 

А на дзвіниці все видзвонювали дзвони,

І скапував з дахів бурульок зрілих дар.

Лиш свідками – Георг і Густав Олізар,

І Анна слів щемких неспокою не зронить.

 

І їхали у ніч, додому, у тепло,

Від кашлю молодий напружував чоло,

Страждала молода від приступу подагри…

 

Відлунював у ніч дзенькучий коней біг.

А вітер шаленів, збивав сердито з ніг.

… Збулося! Як бажав! Це ж скільки років марень

 

 

14 Париж. 1850, травень – 18 серпня

Тепер Париж! Париж! Рю Фортюне!

Прегарнийдім чекає господиню!

Усі хвороби – неодмінно згинуть!

Фортуна благістю своєю – обійме!

 

Де ж те пророцтво довголіття осяйне?!

Розповідав же друзям без упину…

Іскристий погляд – на обличчі глинянім…

Жаданий шлюб – так швидко промайне?!

 

Як відчував він стан душі людської!

Як часто бачив смерть своїх героїв,

Натхнення, славу, страх, кохання, відчай…