П’єса

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДІЙОВІ ОСОБИ

 

Д о с б е р ґ е н  М у с т а ф а є в,  агроном радгоспу

А л м а ґ у л ь, його дружина, вчителька географії

М а м б е т  А б а є в, учитель історії

А н в а р, його дружина, лікар

О с и п б а й  Т а т а є в, він же Й о с и п  Т а т а є в и ч, доктор наук

І с а б е к  М е р ґ е н о в, письменник, журналіст

Ґ у л ь ж а н, його дружина, акторка

А й ш а - а п а, стара вчителька, колишня директорка школи-інтернату

П р а ц і в н и к  л і с г о с п у

В о д і й

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЧАСТИНА ПЕРША

 

На тлі далекого пасма снігових вершин – маківка зеленої гори. Поряд – край скелястої ущелини. Десь на дні ущелини протікає невелика річка.

Певно, там, внизу, є під’їзд до гори.

У розпалі літня пора. Наближається до завершення суботній день. Швидше за все, на цю гору люди приходять нечасто. Рослинність не зачеплена, гора місцями обривиста, місцями заросла чагарником і кривими соснами. Довкола нікого не видно. Та сьогодні тут пожвавлено. На запрошення Досберґена сюди приїхали наші герої, колишні однокашники й однополчани, прадавні друзі. Всі вони, за винятком Осипбая, чи, як його ще називають, Йосипа Татаєвича, в заміському одязі, в похідному взутті. Вірний собі та займаній посаді, Йосип Татаєвич і тут у напрасованому костюмі, при краватці, на шиї транзистор, який він час від часу налаштовує.

Жінок не видно. Вони під’їдуть пізніше. А чоловіки тим часом зайняті встановленням намету.

 

М а м б е т (натягуючи край намету). Досберґене, трохи лівіше тримай. А ти, Осипбаю… Йосипе Татаєвичу, не рухайся з місця, стій там.

Й о с и п  Т а т а є в и ч (поправляючи краватку). Так, так стою. Лише ти називай мене або Осипбаєм, або Йосипом Татаєвичем.

М а м б е т. Це не так легко. Раніше ти був Осипбаєм, всю війну був Осипбаєм, для мене ти й зараз Осипбай, та оскільки тепер тебе повсюдно величають Йосипом Татаєвичем, то я, йдучи…

Й о с и п  Т а т а є в и ч. Ти хочеш сказати – за офіційним звертанням?

М а м б е т (сміється). Бери вище. Гласу народному.

Д о с б е р ґ е н. Потім будете з’ясовувати. (Ісабекові, який виглядає з-за рогу намету).  А ти дивишся кудись не туди. Бувалому журналістові не личить. Бачиш, навскоси йде.

І с а б е к. Ні вже, вибач. Якщо бог позбавив вас усіх окоміру, то я не винен. Я якраз тримаю рівно, а ти – косо.

М а м б е т. Так… На рахунок окоміру – куди вже нам… З тобою не потягаєшся.

Й о с и п  Т а т а є в и ч. Здається, тут прив’язок короткий. До кілка не дістане. Як бути?

Д о с б е р ґ е н. Доточимо краваткою доктора наук.

Й о с и п  Т а т а є в и ч. Ну, це вже занадто!

М а м б е т. Та не смикайся ти, Ос… Йосипе Татаєвичу! Головне, щоби кілок міцно тримався, а прив’язати знайдеться чим. А тепер хай кожен визначить місце і заб’є кілок.

І с а б е к. Ну, є. почали.

Метушаться. Кожен чекає на молот, вбиває кілок. Натягають намет.

Справа йде до завершення.

М а м б е т. Ну ось, здається, щось виходить.

Й о с и п  Т а т а є в и ч (віддуваючись). Уф… Ніколи не думав, що поставити намет вартує стільки клопотів.

прикріплено файл "Сходження.doc"скачати >>