Деколи ношу до відділу рукописів інституту літератури НАН України манускрипти зі своєї збірки – може комусь придадуться.

Завше радий подарункові – особливо монографії мудрої філологині. «Філологині як богині » -- як писав кляцик, себто я.

Отож: Надія Баштова, ГРИГОРІЙ КОСТЮК: ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ. КРИТИК. ПУБЛІЦИСТ, Київ, СТИЛОС, 2008.

1.   «Невідомий в Україні роман Валеріяна Підмогильного МІСТО». У якій Україні? І у якій УРСР? Таке.

2.   «попри вимушене гоніння на батьківщині». Ким? Зупевне ж ідеться про московитсько-большевицький окупаційний режим.

3.   «З переміною ідеологічного режиму». Режим не мінявся. Він маневрував: од терору – через українізацію – до голодомору а репресій.

4.   «уплинуло на формування його естетико-культурного світогляду та науково-критичного стилю, специфіка яких змінювалася суспільно-політичними подіями тієї доби». Події подіями а світогляд світоглядом.

5.   «російськомовного українця Миколи Гоголя». Про Гоголя-Яновського, про його мову а доробок, ще буде і сперечань, і досліджень. Головне, з’ясувати українцям, чи потрібен їм українець Гоголь-Яновський, у якому обсязі, якою мовою і на якому місці в українській культурі?

6.   «ся ефемерна доба». Я би не називав добу УНР ефемерною. Се частина нашої живої кривавої історії.

7.   «століттями фабрикованою теорією меншовартости». Се не теорія, а ворожа практика на окупованих українських територіях безвідносно до назви окупанта.

8.   «радянська влада». Се фундаментальна проблема української гуманітаристики – як називати окупаційний режим на українських землях. Очевидно – окупаційний режим не проводить демократичні вільні україноцентричні вибори, а силою установлює свій окупаційний режим, відтак уладою його називати ніяк не можна, бо він таким не є по сути своїй. Звичайна окупаційна адміністрація. Мовлячи УЛАДА ми неначебто леґітимізуєме окупацію. Очевидно, Україні нині бракує низки законів ПРО ОКУПАЦІЮ, де би законодавчо було визначено, які періоди ув історії України уважати окупаційними і як іменувати інститути примусу окупаційних режимів.

9.   «він починав вірити у нову пореволюційну Україну». Українська революція неспівмірна з жовтневим переворотом у Пєтєрбурґє. То яку з них  вірив Костюк? Узагалі поняття віра я би достосовував тільки щодо Бога. Усе инше можна сформулювати инакше. Тут – покладати надії.

10.       «до розмежування літературного простору Радянської України та західноєвропейського мистецького життя. закінчувалася доба бурхливого розвитку української культури».  Бурхливо розвивалася ідеологічно-культурна машина УРСР, а не культура. Усі, хто були поза межами засягу УРСР (Кобилянська, Стефаник) співпрацювали з нею на взаємовигідній основі. Усі українські мистці, які прийшли з минулого – стали колаборантими – вільними чи невільними – антиукраїнського окупаційного режиму. Чи був у них вибір? Так. Вони могли еміґрувати на Захід, коли ще була така можність. Сутність московського  молоха добре знала Европа – да і Україна обаполи Збруча теж. Заграючи з українством через українізацію як політтехнологію  окупаційний режим не приховував своїх намірів а методів. Се добре усвідомлював Олександер Олесь, який не повернувся в УРСР, а також Володимир Винниченко. Михайло Грушевський мав ілюзії. А також Мирослав Ірчан, Антін Крушельницький, Микола  Івасюк, Василь  Бобинський, Володимир Кобилянський, да і Михайло Івасюк теж.

11.       «соціальне замовлення» поневолений соціум не може замовляти. Замовляє окупаційний режим.

12.       «радянська дійсність» -- підокупаційна, підмосковська.

13.        «національна орґанічність»  народу – од Бога, якщо ти у нього віруєш.

14.       «художнього твору, який трактується  як єдність змісту і форми». ЄДНІСТЬ ЗМІСТУ І ФОРМИ – се основний закон мистецтва. Поза ним жоден твір мистецтва неповноцінний. Дарма авторка називає закон проблемою. І якщо Костюк «теоретично обстоював єдність форми і змісту, то на практиці надавав перевагу змісту над формою» тобто порушував закон, руйнував адекватність підходу до поцінування того чи иншого твору.

15.       «народу як нації узагалі». а поза народом є нація? А поза нацією є народ? Се важкі філософські питання, але їх треба обговорювати і щойся вирішувати. Нація, держава, народ.

16.       «У нарисі про Миколу Вороного (1951) автор укотре наголошує на хибности гасла МИСТЕЦТВО ДЛЯ МИСТЕЦТВА». Але ж Микола Вороний – практик мистецтва для мистецтва.

17.         «Костюк уважає себе галичанином, бо Кам’янець – се та ж Галичина». А нічо, же між Галичиною а Поділлям ще є зелена Буковина? То чого не буковинцем?

18.       Факт – у Мурі у таборі Ді-Пі ув американській зоні Німеччини був і московсько-большевицький розвідник Віктор Петров, роля якого нам добре відома.

19.       Факт – майбутня СУЧАСНІСТЬ – первозданно називалася СУЧАСНА УКРАЇНА.

20.       «Згадуючи окаянні роки, мабуть, варто згадати і первоавтора книжки ОКАЯННІ ДНІ нобеліянта Івана Буніна».

21.       «майже суспільної утилітаризації літератури Радянської України»

Утилітаризація була суто окупаційно-партійна, а не суспільна. Суспільний запит українців під окупацією був на українську літературу про їхнє життя, про історію, про них самих, про їхнє майбутнє. Але усі спроби такої літератури одразу ж – природно – переходили у розряд антирадянської. Тобто вираз український радянський письменник не був життєздатним – тобто український був антирадянським, а антирадянський українським.

22.       «обстоювали плюралізм стилів». Да у кожного письмака свій стиль, якщо ідеться про художню літературу.

23.       «своя система цінностей». Система цінностей чітка і незмінна – вони альбо українські, альбо антиукраїнські. Костюк може змінювати своє ставлення до цінностей.

24.       «нація як духовний організм».

25.       «з почуттям траґізму «одповідального серця»»

26.       «шляХУ Й ТВОРЧОЇ ОРІЄНТАЦІЇ» -- розкішна авторська глухота у мою колекцію.

27.       «покутний лист» -- тут краще ужити лист-покута.

28.       «досліджуючи її відповідність ідеалу національної літератури не ув етноґрафічному розумінні, а у розумінні суверенної европейської нації». Етноґрафізм є складовою частиною нації – без сього ніяк.

29.       «література духовно формує націю» Література творить мову, осмислює, примножує, консервує, змінює тощо. «Бог створив націю. А нація творить усе інше. Нація – живий організм» Іван Рибалко.

Сама книжка вельми цікава для тих, хто цікавиться спадщиною великого українця Григорія Костюка.

Призволяйтеся.