Чому так носяться з Параджановим як з писаною торбою?

Бо він геній?

Бо він зняв українцям ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ?

Таке.

Носіться собі далі.

Потрапила мені до рук книжка СЕРГІЙ ПАРАДЖАНОВ БІЛЬШИЙ ЗА ЛЕГЕНДУ подружжя Дзюб – Марти а Івана.

До Дзюби я ставлюся з осторогою. Через його покаянну заяву і вірнопідданицьке повитання Кучми з днем народження – через пресу – публічно, а також через його урядування на посаді міністра.

До його жони узагалі ніяк не ставлюся.

Що ж постає нам з їхньої книжки про фільмара?

1. Документи. Се для дослідників.
2. Світлини. Се на любителя.
3. Спомини про побит Параджанова у Київі. От се мені цікаво.

З цікавістю прочитав передмову Сергія Тримбача.

Факт: Дзюба допомагав Параджанову писати текст листа до секретаря ЦК КПУ Овчаренка.

«Я мушу повернутися у дитинство, аби померти у ньому», «механічний громадянин» Сергій Параджанов.

«Параджанов був ґенієм свободи, її правдивим носієм» Сергій  Тримбач.

«Се був Параджанов якого мало хто знав». Марта Дзюба.

«у ньому був НИЗ  і ВЕРХ, але НИЗ існував для ВЕРХУ, а не навпаки, як буває». Іван Дзюба.

Було би добре, аби видавець підписав передмову Тримбачем не тільки ув оглаві, і у самій книжці.

ВІН ЩЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ В УКРАЇНУ. Іван Дзюба:

Коли автор наводить цитату із Ніколая Заболоцкого але забуває указати автора, видавець – редактор – зобов’язаний його указати.

«Він сприймав світ через красу».

«чавуннолитими копитами»

«Дарувати – було його щастям. Не меншим, ніж творити».

«стінопис Полетича»

ПАРАДЖАНОВ БІЛЬШИЙ ЗА ЛЕГЕНДОЮ ПРО ПАРАДЖАНОВА. Інтерв’ю Івана Дзюби Ларисі Брюховецькій.

«Можна подумати, що його не берегли. Але він не давав себе берегти».

«Сергій мислив картинами, картинами і кольорами»

«універсальний ґеній»

«він ненавидів сю уладу». Улада – се коли вона демократично обрана народом. Большевиків ніхто не обирав. Тому режим в УРСР варто називати ОКУПАЦІЙНИМ РЕЖИМОМ.

«обезтатарений Крим»

Далі – дві статті Івана Дзюби.

Слово вітчизняне у сучасній Україні мусить бути переосмислене. Московська окупація України – се окупація. Москва ніколи не була  – і уже і ніколи не стане – для українців вітчизною.

«безпосереднє демонстрування картини свідомости»

Можливости пейзажу у кіні і літературі – се ріжні мистецтва і порівнювати альбо важити вагу між ними абсурдно.

Спомини Марти Дзюби:

Поведінка Параджанова під час арешту Івана. Спочатку одвертається-тікає. Потім допомагає порадами – мовляв, «хворому Зюбі не можна у тюрму». А хворому Марченку? А иншим? Се фактично виправдання покаянки і пост-покаянної поведінки у культурі.

Питання гомосексуалізму Параджанова Марта Дзюба уважає абсурдом. Бо «ми нічого не помічали». Переконаний, українським дослідникам у сій сфері пора узятися за се питання і розкрити його урешті. У гомосексуалізмі (чи –бі, якщо точніше) Параджанова нема нічого ані доброго, ані поганого, се факт його особистого життя, який уплинув і на його життя (арешт), і на його творчість (гомосексуальна естетика у фільмах Параджанова присутня).

Книжка доволі сумбурна, малоохайна, нецілісна.

Зі споминів Марти Сергій Параджанов постає малопривабливим у побуті: ситуація з родинною кавоваркою – се ознака звичайного шахрайства. Хіба ні?

У книжці нема чіткої а уладної руки видавця, тому усе і розсипається.

Параджанов був москворотий у Київі (як Кадочнікова, як Балаян ) і тому Дзюбу називав Зюбою. Дуже улучно.

Йо.